Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Зубара В.В.,

суддів Пойди М.Ф., Квасневської Н.Д.,

при секретарі Холявчук А.А.,

за участю прокурора Деруна А.І.,

захисника ОСОБА_1

розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження № 42013240000000071 відносно ОСОБА_2 за його касаційною скаргою на вирок Апеляційного суду Хмельницької області від 22 січня 2015 року.

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 травня 2014 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

виправдано за ч. 1 ст. 364, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369, ч. 1 ст. 190 КК у зв'язку з не доведенням його вини у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень.

Вироком вирішено питання про судові витрати та про речові докази.

Вироком Апеляційного суду Хмельницької області від 22 січня 2015 року зазначений вирок місцевого суду в частині виправдання ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 190 КК скасовано, ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_2 визнано винуватим за ч. 1 ст. 190 КК і призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

Цим же вироком на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК ухвалено вважати ОСОБА_2 виправданим за ч. 1 ст. 364, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК за відсутності в його діянні складу зазначених кримінальних правопорушень і вирок в цій частині засудженим не оскаржується.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, потерпіла ОСОБА_3, у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності її дочки ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 187 КК України, протягом тривалого часу підшуковувала будь-кого з працівників Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області, які за винагороду допомогли б її дочці уникнути кримінальної відповідальності.

Зустрівши 19.06.2012 року в приміщенні Хмельницького МВ УМВС України у Хмельницькій області по вул. Пушкіна, 15, м. Хмельницького свого давнього знайомого ОСОБА_2, який на той час працював на посаді начальника сектора техніко-криміналістичного забезпечення роботи ОВС обласного центру відділу організації роботи техніко-криміналістичного забезпечення ОВС НДЕКЦ при УМВСУ в Хмельницькій області, ОСОБА_3 розповіла йому про проблеми з дочкою та готовність заплатити певну суму грошей тому, хто допоможе їй.

ОСОБА_2, з метою особистого збагачення, шляхом обману, вирішив заволодіти грошовими коштами ОСОБА_3, обіцяючи посприяти останній у вирішенні питання про закриття кримінальної справи стосовно її дочки, хоча ніякої можливості це зробити він не мав і не збирався допомагати ОСОБА_3 у вирішенні зазначеного питання.

Реалізуючи свій злочинний намір на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_3, шляхом шахрайства, ОСОБА_2 у другій половині дня 20.06.2012 року у своєму службовому кабінеті в приміщенні Хмельницького МВВС по вул. Пушкіна, 15 організував зустріч ОСОБА_3 з начальником слідчого відділу Хмельницького МВВС ОСОБА_6, під час якої вів з останнім загальну розмову з приводу наявності в провадженні слідчого відділу кримінальної справи стосовно ОСОБА_4

В той же день, близько 19 год., ОСОБА_2 із власної ініціативи зустрівся з ОСОБА_3 поблизу приміщення кафе "Сонечко" біля парку ім. Чекмана в м. Хмельницькому і повідомив їй неправдиву інформацію про те, що він нібито домовився з ОСОБА_6 про закриття кримінальної справи стосовно її дочки за грошову винагороду в сумі 2000 доларів США, які вона повинна віддати йому нібито для передачі ОСОБА_6 ОСОБА_3, будучи впевненою, що притягнення до кримінальної відповідальності її дочки незаконне, піддавшись переконанню ОСОБА_2, що єдиний спосіб закрити кримінальну справу - передати винагороду ОСОБА_6, погодилась на пропозицію ОСОБА_2

26.06.2012 року ОСОБА_2, достовірно знаючи, що ніякої домовленості між ним та ОСОБА_6 про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_4 немає, знову зустрівся з ОСОБА_3 поблизу приміщення апеляційного суду Хмельницької області, де в розмові з нею підтвердив раніше обумовлену дату та час передачі коштів, а також запевнив, що переговорить з ОСОБА_6 з приводу пропозиції ОСОБА_3 про поділ 2000 доларів США на дві частини та передачу першої частини - 1500 доларів США 27.06.2012 року, а другої частини - 500 доларів США після отримання ОСОБА_3 постанови про закриття кримінальної справи стосовно її дочки.

В цей же день, приблизно о 20 год. 06 хв. ОСОБА_2 зателефонував ОСОБА_3 та повідомив їй неправдиву інформацію, що пропозиція про поділ 2000 доларів США ОСОБА_6 відхилена і кошти вона повинна передати йому одразу всі о 10 год. 27.06.2012 року.

27.06.2012 року ОСОБА_2 в обумовлений час для отримання коштів не з'явився, а в телефонній розмові по мобільному телефону з ОСОБА_3 переніс час передачі коштів біля будинку АДРЕСА_2, в якому проживала ОСОБА_3

Приблизно о 13 год. 17 хв. цього ж дня ОСОБА_2 зателефонував ОСОБА_3 та повідомив, що знаходиться біля її будинку і вона повинна підійти до нього та передати гроші. Під час зустрічі ОСОБА_2, перебуваючи на водійському сидінні автомобіля "Тойота-RAV-4", д.р.н. НОМЕР_1, з кишені куртки ОСОБА_3, яка стояла поряд з автомобілем, з її дозволу, забрав 2000 доларів США, що згідно офіційного курсу на 27.06.2012 року становило 15985 грн. та покинув місце зустрічі.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 просить вирок апеляційного суду в частині визнання його винуватим за ч. 1 ст. 190 КК скасувати, призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, засуджений зазначає, що показання ОСОБА_3, надані нею як свідком на досудовому розслідуванні, протокол огляду місця події, дані перегляду відеозапису та прослуховування аудіо записів за результатами оперативно-розшукових заходів отримані з порушенням кримінального процесуального закону і є недопустимими; що ні аудіозаписи, ні відеозаписи апеляційним судом в судових засіданнях не досліджувались; що суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки зібраним в провадженні доказам.

Зазначаючи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ОСОБА_2 вказує на те, що апеляційний суд у вироку не зазначив спосіб вчинення шахрайства, вказує, також, що факт передачі потерпілою йому майна взагалі відсутній, відсутні дані про заподіяння шкоди та її розмір, у зв'язку з чим йому пред'явлене неконкретне обвинувачення, а в його діях відсутній склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК.

Крім того засуджений, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі, зазначає, що апеляційним судом не взято до уваги дані про його особу, а саме, перебування на його утриманні неповнолітнього сина, що могло бути підставою до застосування відносно нього Закону України "Про амністію у 2014 році" (1185-18) .

У запереченнях на касаційну скаргу прокурор, зазначаючи про безпідставність доводів касаційної скарги засудженого, просить залишити вирок апеляційного суду без зміни. При цьому прокурор, також, зазначає, що ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 березня 2015 року ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання на підставі п. "в" ч. 1 ст. 1 Закону України "Про амністію у 2014 році".

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, який підтримав касаційну скаргу засудженого, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги засудженого та заперечення прокурора, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, розглянувши матеріали кримінального провадження, виправдав ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369, ч. 1 ст. 190 КК, у зв'язку з недоведеністю його вини у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень.

На вказаний вирок місцевого суду прокурором подано апеляційну скаргу, в якій прокурор просив ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 визнати винуватим за ч. 1 ст. 364, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369, ч. 1 ст. 190 КК. При цьому прокурор посилався на те, що вина ОСОБА_2 підтверджується зібраними в провадженні доказами, що судом першої інстанції були безпідставно визнані недопустимими доказами: показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, протокол усної заяви ОСОБА_3, дані протоколів огляду і помітки грошових коштів, огляду місця події і речових доказів, огляду компакт-диску прослуховування аудіо-та перегляду відеозаписів на ньому, розшифровки текстів розмов за результатами здійснення оперативно-розшукових заходів, огляду цифрового диктофону з прослуховуванням записів на ньому.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, визнав наведені доводи частково обґрунтованими, скасував вирок місцевого суду в частині виправдання ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 190 КК і у цій частині постановив свій вирок, яким ОСОБА_2 визнав винуватим за вказаною статтею та призначив покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доводи касаційної скарги, які наведені засудженим в обґрунтування істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а саме, що показання ОСОБА_3, надані нею як свідком на досудовому розслідуванні, протокол огляду місця події, дані перегляду відеозапису та прослуховування аудіо записів за результатами оперативно-розшукових заходів отримані з порушенням кримінального процесуального закону і є недопустимими; що ні аудіозаписи, ні відеозаписи апеляційним судом в судових засіданнях не досліджувались; що суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки зібраним в провадженні доказам, стосуються невідповідності висновків апеляційного суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноти та однобічності судового розгляду, а тому, відповідно до вимог ст. 433 КПК, вказані доводи не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги засудженого щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме, щодо способу вчинення шахрайства, щодо заподіяної шкоди та її розміру, неконкретності пред'явленого йому обвинувачення, відсутності в його діях складу кримінального правопорушення є безпідставними.

Апеляційним судом досліджені всі обставини, які мали значення для прийняття рішення у кримінальному провадженні, при цьому суд апеляційної інстанції повно і всебічно дослідив зібрані у провадженні докази, у тому числі і щодо їх належності, достовірності та допустимості, і в їх сукупності, дав їм відповідну юридичну оцінку, з наведення у вироку своїх висновків щодо визнання ОСОБА_2 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин провадження, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що висновки апеляційного суду щодо визнання ОСОБА_2 винуватим за ч. 1 ст. 190 КК є належним чином мотивовані. Підстав вважати ці висновки необґрунтованими чи сумнівними немає.

Призначаючи ОСОБА_2 покарання апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 65 КК, належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу засудженого, відсутність обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, та призначив ОСОБА_2 покарання в межах, передбачених санкцією ч. 1 ст. 190 КК. Призначене ОСОБА_2 покарання, на думку колегії суддів, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових кримінальних правопорушень, а тому підстав для скасування чи зміни вироку апеляційного суду колегія суддів не знаходить.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам ст. 420 КПК.

Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_2 щодо не встановлення апеляційним судом даних про його особу та щодо можливості застосування відносно нього Закону України "Про амністію у 2014 році" (1185-18) є безпідставними.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 березня 2015 року ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання на підставі п. "в" ч. 1 ст. 1 Закону України "Про амністію у 2014 році".

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 376, 434, 436 КПК, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Хмельницької області від 22 січня 2015 року відносно ОСОБА_2 - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і оскарженню не підлягає.