5-1609км15 Про визнання особи невинуватою у зв`язку з недоведеністю вини у вчиненні злочину - 08.07.2015 Прийняття

головуючого-судді Міщенка С.М., суддів Солодкова А.А., Шилової Т.С., при секретарі за участю прокурора потерпілої представника потерпілої виправданого та захисника Петрик В.В., Гошовської Ю.М., ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_9 розглянула в судовому засіданні в м. Києві 8 липня 2015 року матеріали кримінального провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, касаційними скаргами потерпілої ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_7 на вирок Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 8 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 12 березня 2015 року.

Зазначеним вироком

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, громадянина України, раніше не судимого, -

визнано невинуватим у зв'язку з недоведеністю вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і виправдано.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 12 березня 2015 року виправдувальний вирок щодо ОСОБА_8 змінено, з мотивувальної частини виключено посилання суду на ч. 5 ст. 327 КПК України 1960 року, а з резолютивної частини вироку - посилання на недоведеність вини ОСОБА_8 як на підставу виправдання і ухвалено вважати його виправданим у зв'язку з недоведеністю того, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Доповнено резолютивну частину вироку вказівкою про залишення без розгляду цивільного позову потерпілої ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про відшкодування шкоди. В решті вирок залишено без зміни.

Згідно з вироком, ОСОБА_8 визнано невинуватим та виправдано в обвинуваченні, згідно якого 9 березня 2013 року, приблизно о 23 год. 30 хв., керуючи автомобілем "Chevrolet Aveo TC58U" та рухаючись в с. Малі Канівці Чорнобаївського району Черкаської області по проїзній частині вул. Леніна зі сторони смт. Чорнобай в напрямку с. Великі Канівці, в порушення вимог п.п. 2.3 (б), 12.1, 12.2, 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) він проявив неуважність, перевищив дозволену в населеному пункті швидкість 60 км/год та згідно з висновками судово-автотехнічної та транспортно-трасологічної експертиз рухався зі швидкістю 74 км/год, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не відреагував на її зміну в момент виходу пішохода ОСОБА_10 на проїзну частину вул. Леніна, яку об'єктивно був спроможний виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого транспортного засобу, в результаті чого вчинив наїзд на потерпілого, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм ОСОБА_8, згідно обвинувачення, знаходиться в прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанні наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілому ОСОБА_10

У касаційних скаргах:

прокурор просить судові рішення щодо ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, посилаючись на необгрунтоване виправдання ОСОБА_8 При цьому вважає, що в порушення вимог ст. 374 КПК України суд не дав належної оцінки зібраним доказам, постановив рішення про виправдання на суперечливих та недостатньо перевірених доказах, взяв до уваги лише докази сторони захисту та не навів мотиви, з яких відхилив докази обвинувачення. Вважає, що суд необ'єктивно та упереджено оцінив зібрані у провадженні докази, не звернув уваги на обставини та наслідки ДТП і за наявності істотних суперечностей у вихідних даних щодо швидкості та моменту виникнення небезпеки безпідставно надав перевагу доказам сторони захисту. Також прокурор вважає, що апеляційний суд належним чином не проаналізував усі доводи апеляційних скарг учасників судового провадження, не вмотивував своє рішення та безпідставно залишив доводи апеляції прокурора, потерпілої та представника потерпілого без задоволення, чим порушив вимоги ст. 419 КПК. Крім того вважає, що апеляційний суд в порушення вимог ст. 404 КПК України вийшов за межі апеляційних вимог та необгрунтовано змінив рішення місцевого суду шляхом виключення з мотивувальної частини вироку посилання на ч. 5 ст. 327 КПК України 1960 року, а з резолютивної частини вироку - посилання на недоведеність винуватості ОСОБА_8 як на підставу виправдання;

представник потерпілої ОСОБА_7 просить судові рішення щодо ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, посилаючись на допущені судами першої та апеляційної інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили прийняти законні та обгрунтовані рішення. При цьому зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у клопотанні про поновлення судового слідства для проведення слідчих експериментів з участю ОСОБА_8, свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на предмет перевірки їх показань, а також з метою встановлення фактичного місцезнаходження потерпілого ОСОБА_10 на проїжджій частини дороги та встановлення моменту виникнення небезпеки для руху автомобіля, на що не звернув увагу і апеляційний суд, чим порушив вимоги ст. 404 КПК України;

потерпіла ОСОБА_6 просить судові рішення щодо ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, наводячи доводи, аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі її представника.

У письмових запереченнях виправданий ОСОБА_8 просить касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_6 та прокурора залишити без задоволення, а вирок Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 8 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 12 березня 2015 року щодо себе - без зміни.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про залишення касаційних скарг без задоволення, пояснення потерпілої та її представника, які підтримали свої касаційні скарги та касаційну скаргу прокурора, пояснення виправданого та захисника, які заперечували проти задоволення касаційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги прокурора, потерпілої та її представника задоволенню не підлягають з таких підстав.

Доводи касаційних скарг прокурора, потерпілої та її представника про те, що виправдувальний вирок та ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_8 постановлені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону колегія суддів вважає безпідставними.

Згідно з ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього кодексу.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, підставою для виправдання ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, став висновок суду першої інстанції про те, що показання свідків ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, а також інші досліджені докази, у тому числі дані слідчого експерименту за участю свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, висновки автотехнічних та комплексної судово-медично-транспортно-трасологічної, автотехнічної експертиз у їх сукупності не підтверджують винність ОСОБА_8 в порушенні вимог п.п. 2.3 (б), 12.1, 12.2, 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , які б вказували на те, що в даній дорожньо-транспортній пригоді він мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_10 в момент виникнення небезпеки для руху автомобіля шляхом застосування екстреного гальмування, оскільки той, діючи всупереч вимог п.п. 4.7 та 4.8 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , став перетинати проїжджу частину дороги в безпосередній близькості від автомобіля.

З таким висновком суду погоджується й колегія суддів касаційного суду, оскільки ці висновки, окрім показань зазначених вище свідків та самого ОСОБА_8, підтверджуються також висновком комплексної судово-медично-транспортно-трасологічної, автотехнічної експертизи № 199 1061/1181/14-23 від 22.08.2014 року, згідно якого в момент виникнення небезпеки для руху в даній дорожній пригоді водій автомобіля "Chevrolet Aveo TC58U" ОСОБА_8 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_10 шляхом застосування екстреного гальмування в умовах дорожньо-транспортної пригоди, встановленій органами досудового розслідування та викладеній в обвинувальному акті.

Тому з урахуванням встановлених у кримінальному провадженні фактичних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що виникнення дорожньо-транспортної пригоди сталося внаслідок порушення пішоходом ОСОБА_10 п.п. 4.7, 4.8 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , оскільки не впевнившись у відсутності небезпеки для себе, він вийшов на проїжджу частину дороги напереріз автомобіля під керуванням ОСОБА_8, коли той вже не мав технічної можливості уникнути наїзду на нього.

Таким чином, перевіривши матеріали кримінального провадження та судові рішення за доводами касаційних скарг, касаційним судом встановлено, що судом першої інстанції об'єктивно перевірені та отримали належну оцінку усі докази, покладені в основу обвинувачення ОСОБА_8, а ухвала апеляційного суду про залишення виправдувального вироку щодо нього без зміни, містить висновки, що ґрунтуються на матеріалах провадження, якими спростовані доводи апеляцій прокурора, потерпілої та її представника щодо незаконності виправдувального вироку.

Посилання прокурора на те, що судом першої інстанції були порушені вимоги статей 21, 22 та 374 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки оцінка доказів, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, є прерогативою суду, який ретельно дослідив усі зібрані стороною обвинувачення докази та дав їм оцінку як кожному окремо, так і в їх сукупності з урахуванням встановлених стороною обвинувачення фактичних обставин, у тому числі обставин, які були обґрунтовано покладені судом як вихідні дані для проведення комплексної судово-медично-транспортно-трасологічної, автотехнічної експертизи № 199 1061/1181/14-23 від 22.08.2014 року.

Доводи прокурора, потерпілої та її представника про порушення апеляційним судом вимог статей 404 та 419 КПК України також є безпідставними, оскільки ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, бо усі доводи апеляцій обвинувачення були ретельно перевірені та отримали належну оцінку в ухвалі в межах ст. 404 КПК України.

Що ж стосується доводів касаційних скарг про те, що апеляційний суд, виключивши з мотивувальної частини вироку посилання на ч. 5 ст. 327 КПК України 1960 року та з його резолютивної частини посилання на недоведеність вини ОСОБА_8 як на підставу виправдання, вийшов за межі апеляційних вимог учасників судового провадження, то колегія суддів також вважає їх безпідставними, оскільки в ухвалі апеляційного суду правильно зазначено, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 розглядалося судом першої інстанції в порядку Кримінального процесуального кодексу України 2012 (4651-17) року, а не Кримінально-процесуального кодексу України 1960 (1001-05) року, правильно зазначивши підставу виправдання останнього, передбачену ст. 373 КПК України, не погіршивши при цьому його становище.

Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону судами першої та апеляційної інстанції у провадженні не допущено, тому підстав вважати, що судові інстанції допустили упередженість чи необ'єктивність при розгляді провадження щодо ОСОБА_8 у колегії суддів немає. Істотних порушень, які були б підставою для безумовного скасування судових рішень щодо ОСОБА_8 колегією суддів також не встановлено. Тому касаційні скарги прокурора, потерпілої та її представника підлягають залишенню без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_8 судові рішення - без зміни.

На підставі наведеного, керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів

Касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, потерпілої ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 8 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 12 березня 2015 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.