Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді Бех М.О.,

суддів - Зубара В.В., Кульбаби В.М.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Здрака С.В., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року та на ухвалу колегії суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 02 квітня 2015 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

Вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Республіки Грузія, уродженця м. Цхалтубо (Республіка Грузія), який проживає у АДРЕСА_1, раніше не судимого,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина Республіки Грузія, уродженця м. Галі (Республіка Грузія), який проживає у АДРЕСА_2, раніше не судимого,

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_7, громадянина Республіки Грузія, уродженця м. Цхалтубо (Республіка Грузія), який проживає у АДРЕСА_3, раніше не судимого,

визнано винуватими і засуджено кожного за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки та покладено на кожного з них обв'язки, передбачені п. п. 2-4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Вироком вирішено питання про процесуальні витрати і речові докази.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано винуватими у тому, що вони 31 серпня 2014 року, близько 02 години 30 хвилин, за попередньою змовою групою осіб, з метою викрадення чужого майна, шляхом злому замка вхідних дверей, проникли до квартири АДРЕСА_4, звідки таємно викрали майно ОСОБА_5 загальною вартістю 69 820 гривень, завдавши потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 02 квітня 2015 року вирок Солом'янського районного суду міста Києва від 30 січня 2015 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції. При цьому автор скарги вважає необґрунтованим застосування судом статті 75 КК України. На думку прокурора, при прийнятті даного рішення суд не дав належної оцінки тим обставинам, що засуджені вчинили заздалегідь спланований злочин із розподілом ролей, з використанням транспортного засобу і знарядь злому, не працевлаштовані, не мають реєстрації в м. Києві, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - в Україні, і крім цього, ОСОБА_1, відповідно до акту судово-психіатричної експертизи, виявляє ознаки епізодичного вживання наркотичних речовин. Наведені обставини, як вважає автор скарги, свідчать про підвищену небезпеку вчиненого кримінального правопорушення і особи кожного із засуджених, і вказує про неможливість їх виправлення без відбування покарання. Прокурор зазначає, що апеляційний суд не здійснив належної перевірки аналогічних доводів, що були викладені в апеляційній скарзі прокурора на вирок, і постановив незаконну та необґрунтовану ухвалу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши додані до скарги судові рішення та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кримінального правопорушення, за яке їх засуджено, та кваліфікація їхніх дій за ч. 3 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Вирішення судом питання про призначення кожному із засуджених покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України і у касаційній скарзі також не оспорюється.

Щодо рішення суду про звільнення ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням, то воно ґрунтується на вимогах статті 75 КК України.

У відповідності до цієї норми закону про кримінальну відповідальність при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого від відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Мотивуючи рішення про звільнення винних від відбування покарання з випробуванням, суд урахував, що, хоча вчинений злочин, відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким, однак не заподіяв тяжких наслідків, усі засуджені повністю визнали вину, щиро розкаялися, добровільно відшкодували завдану шкоду, у зв'язку з чим потерпілий не має до них претензій і просив суд не призначати покарання, пов'язане з позбавленням волі, обставин, які обтяжують покарання, у кримінальному провадженні не встановлено. Також судом враховано і ті обставини, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності притягуються вперше, усі мають сім'ї та неповнолітніх дітей на утриманні, за місцем проживання характеризуються позитивно, на диспансерних наркологічному і психіатричному обліках не перебувають.

Таким чином, рішення про звільнення ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням судом мотивовано тими обставинами з якими закон про кримінальну відповідальність пов'язує прийняття такого рішення.

Викрадення ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 чужого майна з розподілом ролей, з використанням знарядь злому і транспортного засобу, на що посилається прокурор в обґрунтування своєї позиції, є ознаками крадіжки, вчиненої за попередньою змовою групою осіб та поєднаної з проникненням у житло, у спосіб, який засуджені вважали необхідним для реалізації свого злочинного умислу. Наведені обставини знайшли відображення при кваліфікації їх дій за ч. 3 ст. 185 КК України та істотно не підвищують суспільної небезпеки вчиненого у межах даної кваліфікації.

Відсутність у засуджених реєстрації у місті Києві, а у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - в Україні, як правильно зазначив в ухвалі апеляційний суд, не перешкоджає застосуванню щодо них ст. 75 КК України з покладенням обов'язків, передбачених п. п. 2-4 ч. 1 ст. 76 КК України, які колегія суддів вважає достатніми для забезпечення належного контролю за їх поведінкою.

Виявлення у ОСОБА_1 ознак епізодичного вживання наркотичних речовин, без синдрому залежності, не свідчить про неможливість його виправлення без відбування покарання.

З висновками суду першої інстанції обґрунтовано погодився і апеляційний суд, який переглянув вирок суду щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і виніс мотивовану ухвалу, що відповідає вимогам ст. 419 КПК України, з наведенням достатніх підстав, через які доводи апеляційної скарги прокурора, аналогічні викладеним у касаційній скарзі, визнано необґрунтованими.

Виходячи з наведеного, підстав для задоволення касаційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України колегія суддів, -

У відкритті касаційного провадження за касаційною прокурора Здрака С.В., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 02 квітня 2015 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відмовити.

ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.