5-1589км15 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, скоєне у стані алкогольного сп'яніння на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин - 02.07.2015 Прийняття

у касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 просить скасувати вирок апеляційного суду щодо нього в частині призначення йому покарання за ст. 121 ч. 2 КК України. Вважає, що призначене йому апеляційним судом покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, оскільки призначене без врахування всіх обставин кримінального провадження. Зазначає, що призначене йому покарання судом першої інстанції із застосуванням ст. 69 КК України у виді 3 років позбавлення волі є розумним та справедливим.

Вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 23 червня 2014 року ОСОБА_4 визнано винуватим і засудженого за ст. 121 ч. 2 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 вказано рахувати з 03 жовтня 2013 року.

Стягнуто солідарно із засуджених ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_6 19 500 гривень матеріальної шкоди та 5 000 гривень моральної шкоди.

Вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за те, що він, діючі в групі з ОСОБА_5, вчинив умисний тяжкий злочин проти життя та здоров'я особи за наступних обставин.

Так, 02 жовтня 2013 року близько 01 години ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 знаходились у квартирі АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_7, де разом вживали спиртні напої. У ході зазначеного процесу між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин виник конфлікт, під час якого у ОСОБА_5 виник намір, спрямований на спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_7 Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_5 наніс три удари кулаками в область обличчя ОСОБА_7 та ОСОБА_4, побачивши це, бажаючи діяти в групі з ОСОБА_5, також, маючи намір на спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_7, підійшов до них та умисно наніс ОСОБА_7 не менше 4 ударів кулаками в область обличчя, в результаті чого останній присів, а ОСОБА_4 наніс йому один удар ногою в обличчя, від чого ОСОБА_11 впав на підлогу. Продовжуючи злочинні дії, ОСОБА_5 умисно, в групі з ОСОБА_4, наніс два удари ногою в область груді ОСОБА_11, а ОСОБА_4 наніс ОСОБА_7 три удари ногою по голові. Своїми умисними, протиправними діями ОСОБА_5 та ОСОБА_4 спричинили ОСОБА_7 тяжкі тілесні ушкодження, від яких останній ІНФОРМАЦІЯ_5 о 10 годині помер.

Вироком Апеляційного суду Харківської області від 04 листопада 2014 року зазначений вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 в частині призначеного покарання скасовано і йому призначено за ст. 121 ч. 2 КК України із застосуванням ст. 69 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців. Вирок в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_6 скасовано та призначено в цій частині новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Заслухавши доповідача, доводи прокурора про заперечення проти касаційної скарги та законність і обґрунтованість вироку апеляційного суду, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_4 та правильність кваліфікації його дій за ст. 121 ч. 2 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи касаційної скарги засудженого про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки апеляційного суду щодо призначеного ОСОБА_4 покарання.

При призначені ОСОБА_4 покарання апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу засудженого, обставини, що пом'якшують покарання, та конкретні обставини скоєння кримінального правопорушення.

Так, апеляційний суд врахував, що злочин, у вчиненні якого ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено, відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, особу ОСОБА_4, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, проте страждає синдромом залежності від алкоголю, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні матір, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка є інвалідом 3 групи. Щире каяття, часткове відшкодування заподіяної шкоди потерпілій, наявність на утриманні матері похилого віку, що потребує сторонньої допомоги, визнано обставинами, що пом'якшують покарання. Врахував суд активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення з боку ОСОБА_4 і обставини того, що він постійно надає потерпілій ОСОБА_6 фінансову допомогу, яка не має до нього будь-яких претензій.

Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо можливості призначення ОСОБА_4 покарання нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції частини 2 статті 121 КК України, із застосуванням положень ст. 69 КК України. Проте, апеляційний суд не погодився із розміром покарання ОСОБА_4, визначеного судом першої інстанції, у виді 3 років позбавлення волі, вказавши, що таке покарання є недостатнім для виправлення засудженого, та вважав за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців, у зв'язку із чим скасував вирок місцевого суду в цій частині та ухвалив свій вирок. При цьому апеляційний суд врахував усі обставини кримінального провадження, в тому числі і ті, на які засуджений посилається у своїй касаційній скарзі, та дійшов обґрунтованого висновку про м'якість призначеного судом першої інстанції покарання і навів у вироку переконливі мотиви, зазначивши, що судом першої інстанції в достатній мірі не враховано тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та наслідки у вигляді смерті ОСОБА_7

Отже, покарання засудженому ОСОБА_4 призначено апеляційним судом відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Вирок апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 420 ч.ч. 1, 2 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, також не виявлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги і скасування вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_4 в частині призначеного покарання чи зміни цього вироку та пом'якшення призначеного покарання не знаходить.