Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Животова Г.О.,

суддів Квасневської Н.Д., Крещенка А.М.,

ознайомившись з касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 31 березня 2015 року,

Вказаним вироком місцевого суду, залишеним без зміни вищезазначеною ухвалою апеляційного суду, засуджено

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, неодноразово судимого, останній раз 02.02.2010 за ч. 1 ст. 296, ст.ст. 128, 70 КК України на 4 роки позбавлення волі, звільненого 27.12.2012 умовно-достроково на 1 рік 2 місяців 8 днів, уродженця села Успенівка Саратського району Одеської області, мешканця АДРЕСА_1,

- за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- за ч. 1 ст. 122 КК України на 3 роки позбавлення волі;

- за ч. 4 ст. 187 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів на 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- на підставі ст. 71 КК України остаточно за сукупністю вироків на 15 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно 6862,98 і 50 000 грн та 5000 грн витрат на правову допомогу.

Згідно вироку, ОСОБА_1 в ніч на 03.01.2014 в стані алкогольного сп'яніння в квартирі АДРЕСА_2 побив ОСОБА_2, спричинивши середньої тяжкості тілесні ушкодження, від чого вона втратила свідомість, та ОСОБА_3, якого ще й ударив кухонним ножем в груди, умисно вбивши його, після чого заволодів ювелірними виробами і мобільним телефоном потерпілих загальною вартістю 820 грн.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вказані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Висновки суду про доведеність вини засудженого та справедливість призначеного йому покарання у касаційній скарзі не оспорюються, а доводи прокурора про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону безпідставні.

Як вбачається з оскарженого вироку суду, судовий розгляд в суді першої інстанції відбувався за участю потерпілої ОСОБА_2, внаслідок чого відсутність останньої в підготовчому судовому засіданні не є істотним порушенням кримінального процесуального закону. До того ж, довід прокурора в касаційній скарзі про те, що потерпілу не повідомили належним чином про час, дату і місце підготовчого судового засідання ґрунтується на припущенні, тоді як ОСОБА_2 про таке порушення її прав не заявляла та не заявляє. При цьому посилання в касаційній скарзі на положення ст. 325 КПК України безпідставне, оскільки вказана норма закону стосується іншої стадії судового провадження, а саме - судового розгляду.

Частина 4 статті 291 КПК України дійсно забороняє надання суду інших матеріалів кримінального провадження, крім обвинувального акту та додатків, визначених вказаною нормою закону. Усупереч цим вимогам Білгород-Дністровська міжрайонна прокуратура Одеської області направила вказані "інші матеріали" за відсутності відповідного судового запиту.

В касаційній скарзі відсутні посилання на норми закону, які порушив при цьому суд і як ці порушення вплинули на обґрунтованість, законність чи справедливість вироку.

Прокурор стверджує, що у вироку суд послався на докази, які містяться у томі 2, тоді як матеріали досудового розслідування зібрані в одному томі.

Цей довід також не обґрунтований, оскільки матеріали судового провадження формуються не тільки з матеріалів досудового розслідування. Якщо ж суд допустив описку, то вона підлягає виправленню у порядку, передбаченому ст. 379 КПК України.

Крім того, в апеляційному порядку прокурор оскаржував вирок місцевого суду тільки з однієї підстави, вважаючи, що кримінальне провадження повинно було розглядатися судом присяжних.

Отже, жодний з вищезазначених доводів касаційної скарги, в тому числі й щодо зайвої кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 122 КК України, не був предметом апеляційного розгляду.

За таких обставин, за змістом ч. 1 ст. 424, ст. 433 КПК України, вказані судові рішення не можуть бути оскаржені в касаційному порядку з підстав, зазначених в скарзі прокурора. Питання ж про незаконний склад суду та наявність підстав для розгляду провадження судом присяжних в касаційній скарзі не порушується.

Зважаючи на зазначене, керуючись пп. 1, 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів,

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 31 березня 2015 року стосовно ОСОБА_1.

Ухвала оскарженню не підлягає.