826/7614/15 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість - 20.01.2016 Прийняття

ТОВ "Житлолюкс Плюс" звернулось у квітні 2015 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.04.2015 року № 0002942201.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015, в задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ввід 17.04.2015 року № 0002942201. Вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ "АКРОС ГРУП БУД" за період з 01.10.2014 року по 31.10.2014 року та з ТОВ "ТЕСЛАБУД" за період з 01.10.2014 року по 30.11.2014 року, за результатами якої складено акт № 108/26-59-22-01/36856859 від 23.03.2015 року, яким зафіксовані встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 805 726,45 гривень.

17.04.2015 року відповідачем на підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0002942201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1 208 589,00 гривень, з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 805 726,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 402 863,00 гривні.

Відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про протиправність формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних його контрагентами без фактичного здійснення господарських операцій.

Колегія суддів вважає такий висновок передчасним, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.09.2014 року та 01.10.2014 року між ТОВ "Житлолюкс Плюс" (Замовник) та ТОВ "АКРОС ГРУП БУД" (Підрядник) були укладені договори підряду № 29/09-14СП та № 01/10-14СП, за умовами яких Замовник доручає та оплачує, а Підрядник зобов'язується за рахунок власних та/або залучених сил, засобів, у відповідності до даного Договору, Проектної документації та державних будівельних норм і правил виконати комплекс підрядних робіт по улаштуванню монолітного залізобетонного каркасу, монтажу збірних залізобетонних конструкцій та супутніх робіт (Роботи) на будівництві багатоповерхового житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями при будівництві багатоквартирної житлової забудови на території 3-го мікрорайону IV житлового району в м. Бровари Київської області. Перша та друга черга будівництва.

01.10.2014 року між ТОВ "Житлолюкс Плюс" (Замовник) та ТОВ "ТЕСЛАБУД" (Підрядник) був укладений договір підряду № 01/1/10-14СП, за умовами якого Замовник доручає та оплачує, а Підрядник зобов'язується за рахунок власних та/або залучених сил, засобів, у відповідності до даного Договору, Проектної документації та державних будівельних норм і правил виконати комплекс робіт по улаштуванню монолітних залізобетонних конструкцій, монтажу збірних залізобетонних конструкцій будівлі з супутніми роботами (Роботи) на будівництві житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: бульвар Івана Лепсе, 7-г (літера "А") у Солом'янському районі м. Києва.

02.10.2014 року між ТОВ "Житлолюкс Плюс" (Замовник) та ТОВ "ТЕСЛАБУД" (Підрядник) був укладений договір підряду № 02/10-14СП, за умовами якого Замовник доручає та оплачує, а Підрядник зобов'язується за рахунок власних та/або залучених сил, засобів, у відповідності до даного Договору, Проектної документації та державних будівельних норм і правил виконати комплекс підрядних робіт по улаштуванню монолітного залізобетонного каркасу, монтажу збірних залізобетонних конструкцій та супутніх робіт (Роботи) на будівництві багатоповерхового житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями при будівництві багатоквартирної житлової забудови на території 3-го мікрорайону IV житлового району в м. Бровари Київської області. Друга черга будівництва.

На підтвердження факту виконання вищезазначених договорів позивачем до суду було надано: акти приймання виконаних будівельних робіт за жовтень, листопад 2014 року; довідки про вартість виконаних робіт/та витрат/ за жовтень, листопад 2014 року; податкові накладні № 2203 від 22.10.2014 року, № 2405 від 24.10.2014 року, № 3116 від 31.10.2014 року, № 1701 від 17.10.2014 року, № 1801 від 18.10.2014 року, № 2202 від 22.10.2014 року, № 2404 від 24.10.2014 року, № 3115 від 31.10.2014 року, № 398 від 31.10.2014 року, № 398 від 28.11.2014 року.

У той же час, судами попередніх інстанцій встановлено, що до відповідача від ДПІ у м. Краматорську ГУ Міндоходів у Донецькій області надійшла податкова інформація "Про неможливість проведення ТОВ "ТЕСЛАБУД" зустрічної звірки за вересень-грудень 2014 року" № 10/05-15-22-02-39077273 від 26.01.2015 року, у висновках якої зазначено, що в зв'язку з відсутністю ТОВ "ТЕСЛАБУД" за податковою адресою та відсутністю факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ "ТЕСЛАБУД", відсутністю виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності та формуванням податкового кредиту не підтвердженого контрагентами-постачальниками, на ТОВ "ТЕСЛАБУД" вбачається відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за вересень-грудень 2014 року, які підпадають під визначення ст. 185, ст. 187, ст. 188, ст. 198 ПК України.

Стосовно фінансово-господарських операцій з ТОВ "АКРОС ГРУП БУД", судами зазначено, що ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві дійшла висновку, що в перевіряємому періоді ТОВ "АКРОС ГРУП БУД" не мало на балансі необхідних адміністративних та виробничих приміщень, виробничої бази, техніки, устаткування, обладнання, приладів, засобів вимірювання та інструментів згідно з технологічними вимогами та достатнього кваліфікованого персоналу для виконання заявлених у договорах підряду робіт.

Також суди попередніх інстанцій зазначають, що проаналізувавши вищезазначені факти, контролюючий орган дійшов висновку, що фінансово-господарська діяльність контрагентів позивача здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про ненабуття належним чином цивільної право-дієздатності ТОВ "ТЕСЛАБУД" та ТОВ "АКРОС ГРУП БУД", фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ "ТЕСЛАБУД", ТОВ "АКРОС ГРУП БУД" та ТОВ "Житлолюкс Плюс" мають ознаки відсутності реальності здійснення, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Судами зазначено, що якщо фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Також, суди зазначили, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

За приписами п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Правомірність формування податкового кредиту визначається фактом придбання товарів (робіт, послуг, основних фондів) з метою їхнього використання у власній господарській діяльності платника податків.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Проте, розглядаючи спір про правомірність формування податкового кредиту, судами першої та апеляційної інстанції судами не досліджувалось питання реальності спірних господарських операцій з урахуванням відповідних первинних бухгалтерських документів, наданих позивачем на підтвердження доводів позовної заяви.

Посилання податкового органу, з якими погодилися суди першої та апеляційної інстанцій, на те, що фінансово-господарська діяльність позивача здійснювалась без наміру створення правових наслідків у зв'язку з тим, що контрагенти позивача здійснювали свою фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля з метою надання податкової вигоди третім особам, не може бути підставою для висновку про порушення податкового законодавства позивачем, оскільки в разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (у томі числі у разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позову з підстав ненадання позивачем до перевірки паспорта та сертифіката якості на матеріали, ліцензії та не встановлення перевіркою фактів ввезення майна підрядника на об'єкт, суди попередніх інстанцій в порушення вимог процесуального закону не здійснили дослідження та аналіз вже наданих позивачем доказів, зокрема, наявних в матеріалах справи первинних документів, а саме договорів, актів виконаних робіт, податкових накладних, розрахункових документів. ПК України (2755-17) не містить норми, яка б дозволяла податковому органу перевіряти сертифікати якості у позивача та робити на них свої висновки. Відсутність інформації у відповідача про ввезення майна підрядника на об'єкт також не може бути покладено в основу висновків, оскільки являється лише припущенням про те, що таке майно не ввозилось або його не ввезли субпідрядники.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, а справа направленню на розгляд по суті до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, дослідити надані позивачем первинні документи щодо виконання спірних договорів, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.