Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Голубєвої Г.К., Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02.12.2013 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014 року

у відновленому втраченому провадженні в адміністративній справі № 812/4304/13-а

за позовом публічного акціонерного товариства "Луганськтепловоз" (далі - позивач, ПАТ "Луганськтепловоз")

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби (далі - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську ДПС)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ПАТ "Луганськтепловоз" звернулось до суду з адміністративним позовом до СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.04.2013 року № 0000051401.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 02.12.2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014 року, позов задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.04.2013 року № 0000051401. В решті позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 198, ст. 200, ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) та ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем подано до СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську ДПС податкові декларації з податку на додану вартість за грудень 2012 року та січень 2013 року з урахуванням уточнюючих розрахунків.

В подальшому, у період з 21.03.2013 року по 03.04.2013 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку достовірності та законності нарахування ПАТ "Луганськтепловоз" заявленого бюджетного відшкодування в податкових деклараціях з податку на додану вартість за грудень 2012 року та за січень 2013 року, результати якої оформлено актом від 10.04.2013 року № 81/14-0/05763797, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого товариством завищено суму податкового кредиту за грудень 2012 року на загальну суму податку на додану вартість 562 665,00 гривень; п. 200.1, п. 200.3 ст. 200 ПК України, що призвело до завищення товариством від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за грудень 2012 року на суму 562 665,00 гривень; абз. а) п. 200.4 ст. 200 ПК України, в результаті чого товариством завищено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку на рахунок платника у банку на загальну суму 629 132,00 гривні.

За результатами розгляду зауважень позивача на висновки акту перевірки, відповідачем залишено такі без задоволення.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.04.2013 року № 0000051401, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість по деклараціям за грудень 2012 року та за січень 2013 року у загальному розмірі 629 132,00 гривні, та застосовано штрафні (фінансові) санкції у загальному розмірі 314 566,00 гривень.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги частково, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Приписами п. 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 цієї статті є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Положеннями п. 202.1 ст. 201 ПК України визначено, що звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал.

Так, судами вірно зазначено, що приписами наведених норм не конкретизовано звітний податковий період, в якому покупець має право додати до податкової декларації скаргу на постачальників, тобто, не визначено, що це звітний податковий період, в якому у платника податків виникло право на віднесення сум податку до податкового кредиту, або що це звітний податковий період, в якому платник податків включає відповідні суми до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 21 розділу ІІІ "Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року № 1492 (z1490-11) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2011 року за № 1490/20228, встановлено, що у разі відмови постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) до декларації додаються заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) за формою згідно з (Д8) (додаток 8) та копії документів, передбачених п. 201.10 ст. 201 розділу V ПК України (2755-17) . Платники, які подають податкову звітність в електронному вигляді, подають копії таких документів окремо у порядку, визначеному для подання податкової звітності у паперовому вигляді.

Відповідно до п. 15 розділу ІІІ зазначеного Порядку додатки 1, 6, 7, 8 подаються до декларацій 0110/0121-123/0130/0140 за наявності подій, які підлягають відображенню у таких додатках.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем включено до складу податкового кредиту за грудень 2012 року суму податку на додану вартість у розмірі 66 467,00 гривень на підставі податкових накладних, отриманих за результатами здійснення господарських операцій з контрагентами, зокрема, ТОВ "Донпром", ТОВ "Луганськєлектро", ТОВ "Донбас-Евротранс", ТОВ "Стіл-імпекс", копії яких наявні у матеріалах справи та досліджені судами.

Як свідчать матеріали справи, у зв'язку з певними недоліками у заповненні вказаних податкових накладних, позивачем було подано заяву про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) (Додаток 8) до податкової декларації за грудень 2012 року.

На підтвердження фактичної сплати сум податку на додану вартість, визначених наведеними податковими накладними, що включені до складу податкового кредиту, позивачем долучено до матеріалів справи копії платіжних доручень, які досліджені судами попередніх інстанцій.

Разом з тим, судами встановлено, що за результатами здійснення господарської операції з ДП Завод "Електротяжмаш" за договором від 20.04.2011 року № 48/11 у листопаді 2012 року позивач отримав податкову накладну, сума податку на додану вартість за якою становить 557 357,07 гривень, однак, у зв'язку з тим, що остання не була зареєстрована продавцем у Єдиному реєстрі податкових накладних, її було включено позивачем до заяви № 866-31 від 21.01.2012 року про відмову постачальника надати податкову накладну та додатку № 8 до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2012 року, разом із копіями первинних документів, що підтверджують право формування податкового кредиту, а саме: податковою накладною та платіжним дорученням, що знайшло своє підтвердження і в акті перевірки.

Крім того, з матеріалів справи вбачається та встановлено судами, що за результатами здійснення господарських операцій з ТОВ "Анкомтех Сервис" за договором від 14.11.2012 року № 803-302/12 у грудні 2012 року позивач отримав податкову накладну, сума податку на додану вартість за якою становить 5308,55 гривень та яка віднесена товариством складу податкового кредиту.

Фактичне здійснення господарської операції з ТОВ "Анкомтех Сервис", обумовленої вказаним правочином, підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи та дослідженими судами копіями рахунку на оплату, приходного ордеру, накладної, подорожнього листа та платіжного доручення.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що посилання відповідача на відсутність позивача товарно-транспортних накладних, як на доказ відсутності фактичного здійснення господарських операцій є безпідставними та необґрунтованими, оскільки товарно-транспортна накладна за своєю суттю є підтвердженням придбання автотранспортних послуг і єдиною підставою для включення до складу валових витрат сплачених сум за автотранспортні послуги.

Відсутність товарно-транспортних накладних не є перешкодою для формування підприємством податкового кредиту по податку на додану вартість та не свідчить про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного та обґрунтованого висновку щодо безпідставності висновків податкового органу завищення позивачем сум податку на додану вартість, що підлягають бюджетному відшкодуванню за грудень 2012 року та січень 2013 року, оскільки матеріалами справи підтверджено підставність та правомірність віднесення товариством сум податку на додану вартість, сплачених у вартості придбаного товару, до податкового кредиту за вказані податкові періоди.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги в частині визнання протиправним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, з урахуванням положень ст. 55 ПК України, задоволенню не підлягають.

З аналізу наведених норм та встановлених обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій у повній мірі визначено безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу та правомірно задоволено позовні вимоги ПАТ "Луганськтепловоз" в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 26.04.2013 року № 0000051401, а в решті позовних вимог відмовлено.

Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220- 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів - відхилити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02.12.2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014 року у справі № 812/4304/13-а - залишити без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.