Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Рибченка А.О.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Карука О.О.,

відповідача Шендрик С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року у справі № 826/18354/14 за позовом Приватного акціонерного товариства "Юкрейніан Кемікал Продактс" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

Приватне акціонерне товариство "Кримський Титан" правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Юкрейніан Кемікал Продактс" (далі по тексту - позивач, ПрАТ "Юкрейніан Кемікал Продактс") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року і постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ПрАТ "Кримський титан" бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок у сумі 7697721 грн., відображеного в декларації з ПДВ за липень 2014 року (вх. № 9048505613 від 20 серпня 2014 року) та уточнюючих розрахунків за липень 2014 року (вх. № 9055567736 від 29 вересня 2014 року).

За результатами перевірки 27 жовтня 2014 року складно акт № 66/26-55-15-02/32785994, в якому зафіксовано встановлені під час перевірки порушення:

- пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит за липень 2014 року на суму ПДВ 64038600,00 грн., що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду за липень 2014 року на суму ПДВ 64038600,00 грн.;

- статті 46, пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1 та 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, наказу Міністерства доходів і зборів України від 13 листопада 2013 року №678 (z2094-13) , що призвело до безпідставного декларування суму бюджетного відшкодування за липень 2014 року у розмірі 7697721 грн.;

- пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню за підсумками липня 2014 року з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду та сплачується до загального (спеціального) фонду державного бюджету в розмірі 33041938 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 10 листопада 2014 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0000106152, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 7697721,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3848861,00 грн.;

№ 0000107152, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 41302423,00 грн., з яких за основним платежем - 33041938,00 грн. та 8260485,00 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновки відповідача щодо відсутності у позивача права на податковий кредит за господарською операцією з ПАТ "Концерн Стирол", у зв'язку з неподанням останнім декларації з податку на додану вартість, є хибними та незмістовними.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Визначальним питанням для вирішення справи є встановлення правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплаченої ПАТ "Концерн Стирол" за поставлений природний газ на підставі договору, яка підтверджена належним чином оформленою податковою накладною.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Як правильно встановлено судами, на обґрунтування правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених ПАТ "Концерн Стирол" за поставлений природний газ, позивачем надано належним чином оформлену податкову накладну, а також надано первинні документи, якими підтверджено подальшу реалізацію зазначеного газу іншим суб'єктам господарювання та отримання за наслідками такої реалізації прибутку.

Посилання податкового органу на неподання контрагентом позивача податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2014 року, обґрунтовано не прийнято судами першої та апеляційної інстанції до уваги, оскільки наведені вище положення Податкового кодексу України (2755-17) не встановлюють залежності права платника податків на включення до податкового кредиту сум, які не віднесенні іншим суб'єктом до складу податкових зобов'язань останнього.

Така позиція збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03.

Також колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на порушення позивачем наказу Міністерства доходів і зборів України від 13 листопада 2013 року № 678 "Про затвердження форми та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість" (z2094-13) , оскільки, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, наявними у матеріалах справи документами, а саме податковими деклараціями з податку на додану вартість за червень та липень 2014 року, відповідне твердження податкового органу спростовується.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо протиправності податкових повідомлень - рішень, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року у справі № 826/18354/14 залишити без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.