Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Рибченка А.О.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Стуфак Т.В.,

відповідача не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року у справі № 813/2292/13-а за позовом Публічного акціонерного товариства "Нафтопереробний комплекс - Галичина" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

Відкрите акціонерне товариство "Нафтопереробний комплекс - Галичина", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Нафтопереробний комплекс - Галичина" (далі по тексту - позивач, ПАТ "НПК Галичина") звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі по тексту - відповідач, СДПІ з ОВП у м. Львові МГУ Міндоходів), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкових повідомлень - рішень від 07 жовтня 2013 року № 0000053200/5162, № 0000033200/5151, № 0000063200/5164 та від 06 березня 2014 року № 0000113200/3645, № 0000093200/3644.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено планову виїзну перевірку ВАТ "Нафтопереробний комплекс - Галичина" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами перевірки 17 вересня 2013 року складено акт № 78/41-10/00152388.

Під час проведення перевірки податковим органом встановлено, допущення позивачем порушення вимог:

- підпункту 14.1.13, 14.1.36, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.4.1 пункту 135.4, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.3 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 39745709 грн.;

- підпункту 14.1.13, 14.1.36, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.4.1 пункту 135.4, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.3 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у розмірі 82781392 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 17663061,41 грн.;

- підпункту 49.18.3 пункту 49.18 статті 49, статті 285, пункту 287.1 статті 287, пунктів 288.1, 288.3, 288.5, 288.7 статті 288 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено орендну плату за землю на 7136,55 грн.;

- підпунктів 14.1.15, 14.1.180 пункту 14.1 статті 14, статті 18, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.2.4 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.2 статті 167, підпунктів 168.1.1, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, підпункту "а" пункту 171.2 статті 171, пунктів 172.1, 172.2, 172.7 статті 172, підпункту "а" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, при виплаті доходу за нерухоме майно на суму 33000,00 грн. у ІІ-му півріччі 2011 року, що стало підставою для донарахування податку на доходи фізичних осіб в сумі 1650,00 грн.;

- статті 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" при проведенні розрахунків по контракту, укладеному з компанією HALDOR TOPSOE A/S (XTAS), Даній, за порушення якої відповідно до статті 4 названого Закону нараховується пеня.

За наслідками проведеної перевірки СДПІ з ОВП у м. Львові МГУ Міндоходів 07 жовтня 2013 року винесено податкові повідомлення - рішення:

№ 0000053200/5162, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2012 рік на 82781392 грн.;

№ 0000033200/5151, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість за грудень 2012 року на 14333135 грн.;

№ 0000063200/5164, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем - пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у розмірі 5304239,00 грн.

За результатами оскарження зазначених податкових повідомлень - рішень, на підставі рішення Міністерства доходів і зборів України від 26 лютого 2014 року, відповідачем 06 березня 2014 року винесено податкові повідомлення - рішення:

№ 0000113200/3645, яким ВАТ "НПК - Галичина" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість 9879147,00 грн., з яких за основним платежем 6586098,00 грн. та 3293049,00 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0000093200/3644, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток 15189501,00 грн., з яким за основним платежем 10126330,00 грн. та 5063171,000 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги платника податків, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що відповідачем в ході розгляду справи не надано належного обґрунтування його правової позиції та, відповідно, правомірності прийняття спірних податкових повідомлень - рішень.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі документами, підставою для висновків податкового органу про допущення позивачем порушень вимог статті 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", а саме неотримання обладнання по контракту, укладеному з компанією HALDOR TOPSOE A/S (XTAS), Данія, у визначені названою правовою нормою строки.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами, 18 червня 2008 року між позивачем та компанією HALDOR TOPSOE A/S (XTAS), Данія було укладено контракт на поставку.

Згідно умов платежів (розділ 7.0 згаданого контракту) загальна вартість контракту оплачується декількома платежами по наступному графіку:

а. 600000 євро за право використання і ліцензію, вказану в п. 2.1 протягом 20 банківських днів з дати набрання Контрактом сили банківським переказом на рахунок HALDOR TOPSOE A/S, вказаний в п. 7.7 Контракту.

b. 1400000 євро за Пакет Базового Інжинірингу, вказаний в п. 3.1 протягом 20 банківських днів з дати набрання Контрактом сили банківським переказом на рахунок HALDOR TOPSOE A/S, після надання інвойса компанії і Банківської гарантії на повернення авансового платежу у відповідності з додатком ХІ.

с. 2000000 євро - передоплата за обладнання, вказане в п. 4.1 контракту протягом 20 банківських днів з дати набрання Контрактом сили банківським переказом на рахунок HALDOR TOPSOE A/S, після надання інвойса компанії і Банківської гарантії на повернення авансового платежу у відповідності з додатком ХІ.

d. 7000000 євро - передоплата за обладнання, вказане в п. 4.1 контракту протягом 4 місяців з дати набрання Контрактом сили банківським переказом на рахунок HALDOR TOPSOE A/S, після надання інвойса компанії і Банківської гарантії на повернення авансового платежу у відповідності з додатком ХІ.

e. 2600000 євро - за Пакет Детального Інжинірингу, вказаного в п. 3.1 шляхом безвідзивного підтвердженого акредетиву, у відповідності з умовами додатку Х по формі, узгодженій з HALDOR TOPSOE A/S.

f. 11860000 євро - за обладнання та каталізатори шляхом безвідзивного підтвердженого акредетиву, у відповідності з умовами додатку Х по формі, узгодженій з HALDOR TOPSOE A/S.

Посилаючись на підписання сторонами зазначеного контракту актів від 27 жовтня 2008 року, згідно з яким HALDOR TOPSOE A/S передало позивачу невиключну ліцензію (право) на установку та від 12 березня 2009 року № 2, згідно з яким позивачу передано Пакет Базового Інжинірингу, за які останнім здійснено попередню оплату у розмірі 2000000 євро платіжним дорученням від 25 вересня 2008 року.

Однак, наполягаючи на правомірності висновків та допущення позивачем порушення приписів статті 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", податковий орган зазначає, що платіжним дорученням від 25 вересня 2008 року позивачем здійснено попередню оплату за обладнання до комплектної водневої установки.

Як вбачається з наведених вище положень контракту, таким закріплено проведення позивачем попередньої оплати як за ліцензію та Пакет Базового Інжинірингу, так і за обладнання.

З наявної в матеріалах справи копії платіжного доручення від 25 вересня 2008 року (том 8 а.с. 106) вбачається здійснення позивачем перерахування грошових коштів у розмірі 2000000 євро по контракту на поставку.

За результатами аналізу названих первинних документів, а також у зв'язку з ненаданням відповідачем доказів на підтвердження факту здійснення позивачем оплати за ліцензію та Пакет Базового Інжинірингу у розмірі 2000000 євро, з огляду на наявність у матеріалах справи актів від 27 жовтня 2008 року та 12 березня 2009 року про передачу позивачу невиключної ліцензії та Пакету Базового Інжинірингу, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що платіжним доручення від 25 вересня 2008 року проведено оплату саме за ліцензію та Пакет Базового Інжинірингу.

Також під час проведення перевірки, податковим органом встановлено, що позивачем не в повному обсязі закладені в ціну реалізації нафти та нафтопродуктів адміністративні витрати та витрати на збут, внаслідок чого підприємством занижено об'єкт оподаткування податком на прибуток.

Однак, як вірно зазначено судами, чинними нормами податкового законодавства не встановлено обмежень для визначення ціни товарів та послуг, які реалізуються суб'єктом господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України (2755-17) ) звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни визначено в статті 39 ПК України, яка набирає чинності з 01 січня 2013 року.

Відповідно до пункту 8 підрозділу 10 розділу XX ПК України (2755-17) у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу, застосовується пункт 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 названого Закону, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно - незалежними юридично та фактично володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статті 627 Цивільного Кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Поняття свободи договору включає в себе можливість сторонами вільно формувати ціну договору, що і було зроблено позивачем при укладенні договорів продажу нафти з його контрагентами.

Крім того, відповідачем не наведено правових норм, на підставі яких ним здійснено визначення ціни нафти та нафтопродуктів виходячи з розміру їх собівартості для позивача.

З огляду на викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову у відповідній частині.

Аналізуючи правомірність визначення податковим органом грошового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшення від'ємного значення з цього податку, колегія суддів приходить до наступного.

Колегія суддів погоджується з висновками судів щодо безпідставності проведення податковим органом донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суми, сплачені як аванс за поставку нафтопродуктів ТОВ "Ріаліз-ойл" та ТОВ "Віконд Ойл", якими така поставка здійснена не була.

На обґрунтування правомірності висновків, викладених в акті перевірки, відповідач зазначає про надання позивачем зазначеним контрагентам грошових коштів в довгострокове користування, що не є його операційною діяльністю.

Як вірно зазначено судами, відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, судами правильно зроблено висновок, що у покупця товарів, який здійснив авансовий платіж на оплату товарів, на дату списання коштів з банківського рахунка на оплату товарів виникає право на податковий кредит, а зважаючи на те, що за вимогами пунктів 198.1 та 198.3 статті 198 ПК України право на податковий кредит з податку на додану вартість пов'язано з придбанням товарів, то у разі неможливості отримання платником податку (покупцем) таких товарів через здійснення ним операції купівлі продажу, він втрачає право на податковий кредит.

Як встановлено судами та підтверджується наявними у матеріалах справи документами, сторони, а саме позивач та його постачальники ТОВ "Ріаліз-ойл" та ТОВ "Віконд Ойл" продовжили строк виконання зобов'язань, тим самим, продовжили строк дії договорів. Крім того, постачальниками позивача проведено повернення попередньої оплати, про що свідчать дані зазначені в податкових деклараціях з податку на прибуток підприємства за три квартали 2013 року та податку на додану вартість за липень 2013 року.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів про недоведеність суб'єктом владних повноважень завищення позивачем витрат основного виробництва у період простою з огляду на відсутність розрахунків витрат, які на переконання відповідача, понесені позивачем безпідставно. Також відповідачем не наведено обґрунтування його висновків про простій цехів № 1, № 2 та № 3, оскільки в наказі на який він посилається зазначено про простій устаткування.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності податкових повідомлень - рішень, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 236, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року у справі № 813/2292/14 залишити без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.