ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
|
"20" січня 2016 р. м. Київ К/800/56664/14
|
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Рибченка А.О., Шипуліної Т.М.,
за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників: позивача:не з"явився відповідача: Стеценко О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державного підприємства "Держекоінвест"
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року
у справі № 826/6047/14
за позовом Державного підприємства "Держекоінвест"
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
Державне підприємство "Держекоінвест" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0002582202, № 000260/22.2 та № 0002592202 від 28 березня 2013 року.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2014 року адміністративний позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року апеляційну скаргу відповідача задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2014 року та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року і залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2014 року.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна виїзна позапланова перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "Антіс Трейд" за період з 01 листопада 2012 року по 30 листопада 2012 року. За результатами перевірки складено акт № 644/22.2-17/36939719 від 21 лютого 2013 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на 618466,00 грн.; пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суму податку на прибуток на 649389,00 грн.
Підставою для вказаних висновків відповідача, з якими погодився суд апеляційної інстанції, стала відсутність реального виконання господарських операцій позивача з контрагентом.
У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 28 березня 2013 року: № 000260/22.2, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість на 258862,00 грн.; № 0002582202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 811736,00 грн., у тому числі за основним платежем - на 649389,00 грн., за штрафними санкціями - на 162347,00 грн.; № 000259/2202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 449505,00 грн., у тому числі за основним платежем - на 359604,00 грн., за штрафними санкціями - на 89901,00 грн.
Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).
Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 21-1539а15.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем з ТОВ "Антіс Трейд" укладено договори про закупівлю робіт за державні кошти: № 12/11, № 13/11, № 14/11, № 15/11, № 16/11, № 17/11, № 18/11, № 19/11 від 14 червня 2012 року. Вказані договори зареєстровано у Головному управління Державного казначейства України у м. Києві 09 липня 2012 року.
На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано: податкові накладні, виписки з рахунку, довідки про вартість виконаних будівельних робіт (КБ-3в), акти приймання виконаних будівельних робіт (КБ-2), акти корегування виконаних будівельних робіт, довідки про корегування вартості виконаних будівельних робіт, докази оплати.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення недоліками в окремих первинних документах, наданих позивачем на підтвердження реальності виконання укладених правочинів.
Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки формальні помилки та неточності в первинних документах не можуть свідчити про безтоварність укладених правочинів. Натомість оцінка здійсненим господарським операціям повинна даватись на підставі комплексного всебічного аналізу матеріалів справи та фактичних обставин, що і було належним чином здійснено судом першої інстанції.
Також слід зазначити, що Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року, задоволено адміністративний позов Державного підприємства "Держекоінвест" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 квітня 2013 року № 0002942202, яке було прийнято на підставі акта від 01 квітня 2013 року № 1044/22.2/36939719 документальної виїзної позапланової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ТОВ "Антіс Трейд" за період з 01 по 31 грудня 2012 року. Вказаними судовими рішеннями встановлена реальність договорів від 14 червня 2012 року № 12/11, № 13/11, № 14/11, № 15/11, № 16/11, № 17/11, № 18/11, № 19/11, укладених позивачем з ТОВ "Антіс Трейд".
Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Крім того, як встановлено судом першої інстанції, актом Державної фінансової інспекції України від 07 серпня 2013 року № 07-23/46 ревізії фінансово-господарської діяльності позивача за 2011 - 2012 роки та І квартал 2013 року зафіксовано ряд порушень щодо документального підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків між позивачем та ТОВ "Антіс Трейд", але станом на дату підписання вказаного акта дані порушення позивачем усунуті, що підтверджується вимогою Державної фінансової інспекції України від 18 вересня 2013 року № 07-14/968.
При цьому, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи недоведеність відповідачем правомірності винесення оскаржених податкових повідомлень-рішень, а також помилковість висновків суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючисьч. 3 ст. 160, ст. ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У Х В А Л И В:
1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Держекоінвест" задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року у справі № 826/6047/14 скасувати.
3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2014 року у справі № 826/6047/14 залишити в силі.
ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
|
Головуючий суддя
Судді:
|
(підпис) А.М. Лосєв
(підпис) А.О. Рибченко
(підпис) Т.М. Шипуліна
|