Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові до Головного управління юстиції в Чернігівської області про визнання дій незаконними та скасування постанови, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року, -

У грудні 2012 року Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові (далі - УПФУ) звернулось з позовом Головного управління юстиції в Чернігівської області (далі - ГУЮ) в якому просило визнати незаконними дії та скасувати постанову старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівської області (далі - ВДВС) від 3 грудня 2012 року про накладення штрафу у розмірі 680 гривень (далі - спірна постанова).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на незаконність спірної постанови та протиправність дій старшого державного виконавця щодо її винесення, а тому просив задовольнити позов.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та задовольнити позов.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суди, на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що відповідач, видаючи спірну постанову, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Судами встановлено, що постановою державного виконавця від 1 жовтня 2010 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 20 вересня 2010 року № 2-а-4616 про перерахунок пенсії та надано строк для його добровільного виконання до 8 жовтня 2010 року.

В процесі виконання вищевказаного виконавчого листа постановою державного виконавця від 4 лютого 2011 року на боржника накладено штраф у розмірі 340 гривень за невиконання рішення суду у встановлений для добровільного виконання строк без поважних причин.

Спірною постановою на позивача накладено штраф у подвійному розмірі, згідно вимог статті 89 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-ХIV (606-14) , в редакції, чинній на момент винесення спірної постанови).

Так, згідно зі статтею 1 Закону № 606-ХIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення, здійснюється відповідно до статті 75 Закону № 606-ХIV.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 Закону № 606-ХIV.

За змістом частини 1 статті 89 вказаного Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника у відповідному розмірі, передбаченому в цій же статті.

Отже, законодавець передбачив негативні наслідки (штрафні санкції) за невиконання в обумовлений строк відповідного рішення, за умови його невиконання без поважних причин.

У відповідності до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що позивач не виконав рішення суду у встановлений для добровільного виконання строк, при цьому, в процесі розгляду справи позивач не довів наявності обставин щодо поважних причин, які б об'єктивно перешкоджали добровільному виконанню рішення суду.

Ураховуючи наведене, висновок судів про відсутність підстав для задоволення позову є правильним.

З огляду на викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових рішень колегія суддів не вбачає.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові відхилити, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.