Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В., суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області про визнання незаконним наказу, поновлення на державній службі, -

ОСОБА_4 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області про визнання незаконним наказу № 365-к від 20.05.2015 року, поновлення на державній службі на посаді завідувача Богородчанського районного сектору Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області з часу звільнення, зобов'язання нарахувати та виплатити заробітну плат за час вимушеного прогулу.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року у задоволені позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Один із відповідачів -Державна міграційна служба України у письмових запереченнях на вказану касаційну скаргу, які надійшли до Вищого адміністративного суду України просить її залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами встановлено, що Наказом Державної міграційної служби України № 365-к від 20.05.2015 року позивача звільнено з посади у зв'язку з порушенням Присяги державного службовця.

Підставою для винесення вказаного Наказу стали результати службових розслідувань, проведених по факту незаконного оформлення та видачі паспортів громадянам України для виїзду за кордон у Богородчанському районному секторі УДМС України в Івано-Франківській області.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили про правомірність прийнятого Наказу про звільнення позивача з займаної ним посади у зв'язку з порушенням Присяги державного службовця, так як наявні обставини систематичного грубого порушення ним законодавства у сфері громадянства, за яку останній несе персональну відповідальність, як за організацію роботи, так і за результати в цілому згідно посадової інструкції та Положення про районний сектор. Тому, до позивача вірно обрано дисциплінарний вид стягнення у вигляді звільнення, оскільки вчинені ним грубі службові проступки (вчинки) суперечать покладеним на нього службовим обов'язкам, підривають довіру до нього як до носія державної влади, що, в свою чергу, призводить до приниження авторитету районного сектору УДМС в Івано-Франківській області, органів ДМС в цілому.

З даними висновками колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується, зазначаючи при цьому наступне.

Пунктом 6 частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі - Закон № 3723) передбачено, що державна служба припиняється у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої у статті 17 цього Закону.

Текст Присяги наведено у частині другій статті 17 Закону № 3723: "Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки".

Аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 3723 за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, до державного службовця застосовуються дисциплінарні стягнення.

Частиною другою цієї статті передбачено, що до службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу, як попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Отже і порушення Присяги, і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Таким чином, припинення державної служби у зв'язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність державних службовців може бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення державним службовцем достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушення.

Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності повинен бути не меншим, ніж під час звільнення з органу держаної влади за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Передумовою такого звільнення є ретельне службове розслідування. При цьому необхідно враховувати, що наслідком вчинення дисциплінарного правопорушення може бути припинення державної служби за порушення Присяги або звільнення, які є санкціями різних рівнів відповідальності й не можуть застосовуватися як альтернативні. Звільнення за порушення Присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги.

Аналогічний висновок щодо правильного застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 21 травня, 4 червня, 17 вересня, 8, 22 жовтня, 03 грудня 2013 року, 21 січня та 22 квітня 2014 року (№№21-403а12, 21-167а13, 21-231а13, 21-262а13, № 21-375а12, № 21-379а13,№ 21-479а13, № 21-90а14 відповідно).

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, в силу статті 244-2 КАС України, зазначає, що викладена у наведених рішеннях Верховного Суду України правова позиції має обов'язкове значення для застосування іншими судами загальної юрисдикції, за умови застосування таких норм права, відступ від якої має бути мотивований.

Разом з тим, не дивлячись на зміст позовної заяви та апеляційної скарги позивача, де зокрема містяться посилання на наведену частину вказаних рішень Верховного Суду України, а також наявність їх копій в матеріалах справи, мотивованого відступу від визначеної правової позиції застосування положень пункту 6 частини першої статті 30 Закону № 3723-XII, судами попередніх інстанцій надано не було.

У зв'язку із зазначеним колегія суддів вважає, що справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції для з'ясування цих питань в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 222, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області про визнання незаконним наказу, поновлення на державній службі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та не підлягає перегляду.