2а-3718/09/1470 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення щодо визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість - 18.01.2016 Прийняття

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.09.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2010, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.04.2009 № 0000741701/0.

Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, яка була правонаступником Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва, подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції допущено заміну відповідача у справі - Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва правонаступником - Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ ДФС.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 24.04.2009 № 0000741701/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 155376,50 грн., в т.ч. 103471,00 грн. за основним платежем та 51905,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, слугували висновки планової виїзної перевірки за період з 16.10.2007 по 31.12.2008, викладені в акті від 21.04.2009 № 1518/17-100-2608002466, про порушення вимог:

1) абз. 1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 з урахуванням пп. "а" п. 10.1 ст. 10, п. 1.3 ст. 1, аз. 1 пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7, пп. 91.1, 9.2, абз. 1 пп. 9.3, 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165 (z0233-97) , що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість в загальній сумі 83775,00 грн., в т.ч. за листопад 2007 року в сумі 4336,00 грн., за грудень 2007 року в сумі 440,00 грн., за січень 2008 року в сумі 21439,00 грн., за лютий 2008 року в сумі 2572,00 грн., за березень 2008 року в сумі 25308,00 грн., за квітень 2008 року в сумі 29680,00 грн., на підставі податкових накладних, виписаних продавцями товару - ТОВ "Нефас", ТОВ "АГРОС М", ТОВ ПІІ "КАПИТА", ТОВ "Акцепт-СВ", які не були платниками податку на додану вартість.

Так, свідоцтво платника податку на додану вартість ТОФ "Нефас" анульовано у 2005 році, - ТОВ "АГРОС М" - у 2003 році, - ТОВ "Акцепт-СВ" - у 2003 році; - ТОВ ПІІ "КАПИТА" - у 2006 році;

2) абз. 1 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, що полягало у включенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість в загальній сумі 1620,00 грн., в т.ч. за листопад 2007 року в сумі 1420,00 грн. та за березень 2008 року в сумі 200,00 грн., не підтвердженого податковими накладними;

3) п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, що полягало у не включенні позивачем до складу податкових зобов'язань податку на додану вартість в загальній сумі 18076,00 грн., в т.ч. за лютий 2008 року в сумі 1075,00 грн., за квітень 2008 року в сумі 17001,00 грн. за операціями з поставки товару покупцям.

Скасовуючи податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не призводить до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації підприємства і до моменту виключення його з державного реєстру, та не позбавляло правового значення виданих за цими операціями податкових накладних. Платник податку (покупець) не може нести відповідальність за недостовірність відомостей про постачальника.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з висновками судів про протиправність оспорюваного податкового повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов'язання у зв'язку з виявленим порушенням, що полягало у формуванні податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних особами, не зареєстрованими платниками податку на додану вартість. При цьому виходить з такого.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Зі змісту наведених положень Закону випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, що складається у момент виникнення податкових зобов'язань платника податку - продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документу за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Враховуючи наведене, у податковому обліку не може вважатися податковим і розрахунковим документом податкова накладна, складена особою, яка не була зареєстрована платником податку на додану вартість у встановленому законом порядку. Тому, така податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту покупцем.

Платник податку (покупець) не був позбавлений можливості перевірити реєстрацію контрагента платником податку на додану вартість.

Так, пунктом 35 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000 № 79 (z0208-00) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.04.2000 за № 208/4429 (z0208-00) (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) для інформування платників податку Державна податкова адміністрація України щомісяця у термін до 12 числа місяця оприлюднює на web-сайті Державної податкової адміністрації України (www.sta.gov.ua):

дані з Реєстру із зазначенням найменування або прізвища, імені та по батькові платника податку, дати податкової реєстрації, індивідуального податкового номера, номера Свідоцтва або Спеціального свідоцтва, дати його видачі;

інформацію про осіб, позбавлених реєстрації як платників податку на додану вартість за заявою платника податку або з ініціативи органів державної податкової служби чи рішенням суду, а саме: про анульовані Свідоцтва та Спеціальні свідоцтва платників податку із зазначенням індивідуальних податкових номерів, дат анулювання, причин анулювання та підстав для анулювання свідоцтв.

Суд касаційної інстанції також з'ясував, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, повністю скасував податкове повідомлення-рішення, однак при цьому спір, що виник з приводу визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у зв'язку з виявленим порушенням вимог абз. 1 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, що за висновками перевірки полягало у включенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість в загальній сумі 1620,00 грн., не підтвердженого податковими накладними, та порушенням вимог п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, що за висновками перевірки полягало у не включенні позивачем до складу податкових зобов'язань податку на додану вартість в загальній сумі 18076,00 грн., фактично не вирішив.

Суди не встановили обставин щодо суті таких порушень, якими податковий орган обґрунтовує їх вчинення, та не надали оцінки таким обставинам, в результаті чого ухвалили необґрунтовані судові рішення про задоволення позову в цій частині.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно із ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належним чином їх оцінити, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, і залежно від встановлених обставин вирішити справу.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ ДФС задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.09.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2010 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.