Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

за участю секретаря судового засідання - Бруя О.Д.,

представника позивача - Руденко С.О.,

представника відповідача - Дмитренка О.О.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року у справі № 804/1425/15 за позовом Державного підприємства "Придніпровська залізниця" до Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів, третя особа - Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Державне підприємство "Придніпровська залізниця" (далі - ДП "Придніпровська залізниця") звернулось в суд з позовом до Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - СДПІ) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 грудня 2014 року № 0000454802, № 0000464802.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

В касаційній скарзі СДПІ посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу податкового органу необґрунтованою, а тому просить залишити її без задоволення, а судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з окремих питань при фінансово-господарських взаємовідносинах з підприємством ДП МТЗ "Укрзалізничпостач" за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено Акт від 01 грудня 2014 року № 661/28-01-48-02-01073828 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України (2755-17) ), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 1 933 396,87 грн., у тому числі по періодах 2013 рік на суму 1 933 396,87 гривень; пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 731 670,30 грн., у тому числі за лютий 2013 року в сумі 6 728,60 грн., за квітень 2013 року в сумі 101 740,60 грн., за травень 2013 року в сумі 192 840,59 грн., за червень 2013 року в сумі 175 598,18 грн., за липень 2013 року в сумі 254 762,33 грн.

На підставі вищенаведеного Акта відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 15 грудня 2014 року № 0000454802, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 907 505,45 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 731 670,30грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 365 835,15 грн.; № 0000464802 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств та організацій, що перебувають у державній власності в розмірі 2 900 095,31 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 1 933 396,87 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 966 698,44 грн.

Позивач оскаржив вищенаведений Акт в адміністративному порядку.

Рішенням про результати розгляду заперечень від 12 грудня 2014 року № 33189/10/28-01-48-02-15 податковий орган повідомив ДП "Придніпровська залізниця" про те, що документи по взаємовідносинах з ДП МТЗ "Укрзалізничпостач" складені з порушенням вимог чинного податкового законодавства, а тому їх слід вважати юридично дефектними, тобто такими, що не дають права формувати дані податкового кредиту.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

До складу валових витрат платника податку належать витрати, які підтверджені первинними документами; пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

За приписами пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем (покупець) та ДП МТЗ "Укрзалізничпостач" (постачальник) 20 січня 2010 року укладено договір № ПР/НХ-107/НЮ (ЦХП-20110), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити на умовах договору та передати у власність, а покупець - прийняти та оплатити продукцію виробничо-технічного призначення, найменування, кількість та ціни, якої вказуються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

На підтвердження реальності спірних господарських операцій із вищезазначеним контрагентом, позивачем надано копії наступних первинних бухгалтерських документів: податкових накладних, видаткових накладних, вимог на відвантаження матеріальних цінностей, сповіщень, карт складського обліку, актів, рахунків-фактури, накладних, подорожніх листів,товарно-транспортних накладних, паспортів виробів, декларації про відповідність, протоколів періодичних випробувань, висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи, сертифікату відповідності та додатком до нього, сертифікату якості, паспортів якості, специфікацій.

При цьому, судами встановлено, що вищенаведені первинні документи містять всю необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють встановити факт реальності здійснення господарських операцій.

Крім того, посилання відповідача на висновки актів перевірки контрагента позивача не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарської операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальності постачання товарів чи надання послуг.

З урахуванням викладеного, суди дійшли правильного висновку, що спірні господарські операції позивача у перевіряємому періоді мали реальний характер, були пов'язані з його господарською діяльністю, спричиняючи зміни в структурі його активів, підтверджені належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Згідно частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року у справі № 804/1425/15 - без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.