Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді суддів Тракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області про перерахунок пенсії,

У листопаді 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області, уточнивши який просив зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області перерахувати ОСОБА_4 призначену з 1 січня 2008 року пенсію у розмірі 832 грн. 28 коп., виходячи з грошового утримання 3923 грн. 65 коп. за останньою штатною посадою, яка повинна складати 1961 грн. відповідно до ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу внутрішніх справ та деяких інших осіб" або на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 (1294-2007-п) у розмірі 1305 грн. 59 коп. з урахуванням 90 % премії; на підставі абз. 2 ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу внутрішніх справ та деяких інших осіб" з перерахованої пенсії виплатити позивачу у повному обсязі недоплачену з 1 січня 2008 року суму пенсії за кожний місяць з нарахуванням компенсації втрати частини доходів; відшкодувати моральну шкоду на підставі ст. 17 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 10000 грн; зобов'язати відділ фінансового забезпечення управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області надати у Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відповідну довідку про перерахунок призначеної пенсії; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснювати нарахування і виплату пенсії в майбутньому відповідно до діючих на момент виплати пенсії нормативно-правових актів.

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 січня 2011 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право на підвищення пенсії, починаючи з 1 січня 2008 року, з урахуванням надбавки за особливо важливі завдання в розмірі 50 % та премії в розмірі 90 %; зобов'язано управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області видати довідку для проведення ОСОБА_4 перерахунку пенсії. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області провести ОСОБА_4 перерахунок пенсії з урахуванням проведених доплат та виплатити різницю. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року скасовано постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 січня 2011 року, позовну заяву залишено без розгляду.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судового рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області від 24 грудня 2007 року № 183 о/с ОСОБА_4 звільнений зі служби 31 грудня 2007 року.

25 лютого 2008 року ОСОБА_4 звернувся до органу Пенсійного фонду України за призначенням пенсії. Відповідно до протоколу про призначення пенсії від 25 березня 2008 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) , починаючи з 1 січня 2008 року.

15 квітня 2008 року позивачу перераховано розмір пенсії на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 (1294-2007-п) .

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 1 січня 2008 року розмір пенсії позивачу протиправно визначено без врахування 90 % премії та 50 % надбавки за особливо важливі завдання.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та залишаючи позовну заяву без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач пропустив встановлений ст. 99 КАС України строк звернення до суду, оскільки до суду першої інстанції звернувся у листопаді 2009 року, а про порушення своїх прав, свобод чи інтересів повинен був дізнатись у квітні 2008 року після отримання пенсії в неналежному розмірі.

Проте, повністю погодитися з висновками суду апеляційної інстанції не можна з таких підстав.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Всупереч вищенаведеній нормі закону висновки суду апеляційної інстанції зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, до того ж не ґрунтуються на законі.

Згідно ч. 1 ст. 99 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 ст. 99 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлювався річний строк.

Пропущення цього строку відповідно до ст. 100 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) було самостійною підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягала одна зі сторін.

Аналіз ч. 1 ст. 100 КАС дає підстави вважати, що суд не мав можливості самостійно, на свій розсуд, застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду. Право ініціювати застосування наслідків пропуску строку звернення до суду належало одній зі сторін (відповідачу), і якщо така заява не надходила до суду, то і наслідки пропущення строку звернення до адміністративного суду не могли бути ним застосовані.

Пропущення строку звернення до адміністративного суду і заява сторони про застосування наслідків його пропущення не можуть бути безумовною підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки суд міг визнати причину пропуску строку поважною і в такому випадку справа мала розглядатися і вирішуватися в порядку, встановленому КАС (2747-15) .

Обставини, з якими сторона пов'язувала поважність причин пропуску строку звернення до суду, мали доводитися стороною і встановлюватися судом тільки у випадку, якщо заявлена вимога про застосування наслідків пропуску цього строку.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 2 липня 2013 року (справа № 21-208а13).

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції не з'ясував чи заявляв відповідач у суді першої інстанції вимогу щодо застосування наслідків пропущення строку звернення до адміністративного суду, чи досліджувалися обставини його пропущення. Без з'ясування цих обставин суд апеляційної інстанції не мав правових підстав застосувати наслідки пропущення строку звернення до адміністративного суду за власною ініціативою.

Крім того, скасовуючи постанову суду першої інстанції та залишаючи позовні вимоги ОСОБА_4 без розгляду, суд апеляційної інстанції в порушення ст. 159 КАС України не врахував, що виходячи зі змісту ст. 99 КАС України строк звернення до адміністративного суду з позовом як різновид строку позовної давності та наслідки його пропущення, встановлені ч. 1 ст. 100 цього Кодексу, могли застосовуватися судом лише у випадку, коли мало місце порушення прав, свобод чи інтересів особи, наявність чи відсутність яких суд апеляційної інстанції не встановив.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2013 року (справа № 21-389а13).

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно ч. 1 ст. 227 цього Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню к справі.

За таких обставин, коли судом апеляційної інстанції допущено порушення вищезазначених норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та призвели до передчасного постановлення оскаржуваної ухвали, судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню на підставі ст. 227 КАС України з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.