Колегія суддів cудової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлової С.О.,

суддів: Бех М.О., Швеця В.А.,

за участю прокурора Парусова А.М.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 21 листопада 2013 року матеріали справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 7 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 липня 2013 року.

Постановою старшого слідчого слідчого відділу Криворізького міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 5 листопада 2012 року кримінальну справу щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, закрито у зв'язку з відсутністю в їх діях складу злочину.

Не погоджуючись із вказаною постановою, законний представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_4 - ОСОБА_1 оскаржила її до суду в порядку, передбаченому ст. 236-5 КПК України.

Постановою судді Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 7 червня 2013 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову про закриття кримінальної справи відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 липня 2013 року постанову суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд, посилаючись на істотні порушення кримінально-процесуального закону. При цьому зазначає, що суд належним чином не мотивував своїх висновків про законність постанови про закриття кримінальної справи, не перевірив та не дав відповіді на її доводи про відсутність передбачених законом підстав для прийняття такого процесуального рішення. Вказує, що суд не взяв до уваги доказів шахрайських дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зокрема, даних висновку експерта про підроблення ОСОБА_3 документів, судових рішень про визнання незаконною приватизації житла, фактів безпідставного визнання без вісти відсутніми одразу трьох мешканців квартири сім'ї ОСОБА_1 та швидкого неодноразового перепродажу квартир. Апеляційний суд, на думку скаржника, відповідних доводів, що були викладені в її апеляції, не перевірив і помилку місцевого суду не виправив.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, котрий просив касаційну скаргу задовольнити, судові рішення скасувати і направити справу на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Виходячи з вимог ч. 4 ст. 236-6 КПК України, при розгляді судом скарги на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи критерієм законності такої постанови є виконання при закриття справи вимог статей 213, 214 КПК України.

Вирішуючи дане питання, суд повинен перевірити: чи мали місце передбачені законом підстави для закриття справи; чи ґрунтується висновок органу дізнання, слідчого, прокурора про їх наявність на повному, всебічному й об'єктивному досліджені всіх обставин справи; чи прийнято відповідне процесуальне рішення з дотриманням встановленого кримінально-процесуальним законом порядку.

Наведених вимог кримінально-процесуального закону суди не дотрималися.

Як убачається з матеріалів справи, у своїй скарзі на постанову про закриття кримінальної справи ОСОБА_1 з посиланням на показання потерпілих, свідків, дані висновків експертиз та інші зібрані у справі докази наводила докладні доводи щодо наявності в діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ознак шахрайства і незаконності оскаржуваної постанови.

Цих доводів суд належним чином не перевірив, не дав на них переконливих відповідей, а мотивуючи свої висновки щодо законності оскаржуваної постанови, обмежився фрагментарним відтворенням її змісту. При цьому суд зазначив, що між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 склалися цивільно-правові відносини, в ході яких ОСОБА_5 та ОСОБА_6 добровільно видали ОСОБА_2 довіреність на продаж належної їм квартири, після реалізації якої ОСОБА_2 придбав для них інше житло та виплатив різницю вартості, а в подальшому вони обмовили ОСОБА_2 і ОСОБА_3 під тиском брата - ОСОБА_7, який не погоджувався з продажем квартири.

При цьому орган досудового слідства й суди не взяли до уваги послідовних показань потерпілих ОСОБА_5, в тому числі на очних ставках із ОСОБА_2 і ОСОБА_3, ОСОБА_8, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_1, ОСОБА_7 які категорично стверджували, що ОСОБА_6 і ОСОБА_5 видавали ОСОБА_2 довіреність лише на оформлення приватизації квартири, на продаж житла його не уповноважували, ніколи не зверталися до суду з заявами про визнання без вісти відсутніми ОСОБА_8, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, місце перебування яких вони знали й постійно підтримували з ними зв'язок, та не були обізнані про розгляд судом відповідних заяв, поданих від імені ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 40-41, 159-162, 168-169, 209-210, 224-225, 230-231, т. 3, а. с. 29-33

ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 вказували, що через нетривалий час після підписання довіреностей ОСОБА_2 і ОСОБА_3 разом із 6-10 невідомими особами насильницьким шляхом перевезли їх та неповнолітнього ОСОБА_13 із квартири, де вони мешкали, у непридатні для проживання приміщення без опалення й водопостачання, та, погрожуючи фізичною розправою й незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, примушували ОСОБА_6 і ОСОБА_5 відмовитися від своїх заяв у правоохоронні органи та написати розписки про відсутність до них претензій (т. 1, а. с. 40-41, 165-166, 168-169, 224-225, 244-245).

Такі свідчення належним чином не перевірено, з урахуванням наявності в матеріалах справи копій двох різних довіреностей від 21 липня 2005 року від імені ОСОБА_6, за однією з яких він уповноважував ОСОБА_2 лише оформити приватизацію частини квартири, яку він займав за договором найму, а за іншою - також продати або обміняти зазначену частину квартири (т. 1, а. с. 35-36).

Не дано належної оцінки й даним висновків судово-почеркознавчих експертиз про те, що підписи в заявах від імені ОСОБА_5 до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу про визнання ОСОБА_12, ОСОБА_8 та ОСОБА_11 без вісти відсутніми виконані не ОСОБА_5, а іншою особою. Рукописні тексти заяв від імені ОСОБА_6 про видачу копій відповідних судових рішень виконані ОСОБА_3, а підписи в таких заявах - імовірно ОСОБА_3 (т. 2, а. с. 139-149, т. 3, а .с. 45-50).

При цьому зазначені заяви були розглянуті Довгинцівським районним судом м. Кривого Рогу з порушенням встановлених ст. 246 Цивільного процесуального Кодексу України правил територіальної підсудності, оскільки ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_5 були зареєстровані і проживали на території Дзержинського району м. Кривого Рогу (т. 1, а. с. 14-15, 25-27, 95)

За договором купівлі-продажу від 17 жовтня 2005 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6, від імені яких діяв на підставі довіреності ОСОБА_2, продали ОСОБА_3 належну їм на праві спільної часткової власності квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 162,3 кв. м за 42 451 грн (т. 1, а. с. 66). 30 листопада 2005 року придбана ОСОБА_3 квартира була відчужена ОСОБА_14 та ОСОБА_15 на підставі договору дарування (т. 1, а. с. 82).

Згідно з показаннями ОСОБА_6, ОСОБА_5 та відповідними розписками ОСОБА_2 передав ОСОБА_6 від реалізації квартири 3800 доларів США, а ОСОБА_5 - 2500 грн (т. 1, а. с. 165-166, 168-169, т. 3, а .с. 13-15).

Незаконність приватизації квартири АДРЕСА_1 було встановлено на підставі рішень Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 1 квітня 2010 року та Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2011 року, якими свідоцтво про право власності на вказану квартиру, видане на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_5, визнано недійсним у зв'язку з безпідставним визнанням ОСОБА_8 без вісти відсутньою та виключенням її та її малолітнього сина ОСОБА_4 зі складу сім'ї наймача, що позбавило їх законного права на частку житлового приміщення (т. 3, а. с. 129-134).

З урахуванням наведеного, судами не перевірено, чи ґрунтуються висновки органу досудового слідства про відсутність у діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складу злочину на повному, всебічному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи та чи вжито всіх передбачених законом необхідних і можливих заходів для такого дослідження.

У справі не встановлено шляхом проведення техніко-криміналістичної експертизи документів спосіб виготовлення довіреностей від імені ОСОБА_6 і ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_2 з правом продажу квартири, зокрема, чи вносилися до друкованого тексту зміни після підписання довірителями.

Не з'ясовано з достатньою повнотою обставини підписання довіреностей: чи добровільно й усвідомлено вчинили ОСОБА_6 і ОСОБА_5 такі дії, чи правильно розуміли їх зміст і правові наслідки, чи не перебували у фізичному або психічному стані, який би об'єктивно перешкоджав такому розумінню, чи піддавалися обману, погрозам, насильству або іншим формам впливу, й залежно від цього, чи відповідало їх волевиявлення дійсній волі.

З урахуванням висновків судово-почеркознавчих експертиз, не встановлено: хто, за яких обставин і з якою метою підробив і подав до суду заяви від імені ОСОБА_5 про визнання ОСОБА_8, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 без вісти відсутніми, з якою метою ОСОБА_3 вчинив аналогічні дії щодо заяв від імені ОСОБА_6 про видачу копій судових рішень.

Не перевірено шляхом дослідження матеріалів відповідних цивільних справ, у тому числі журналів судових засідань і технічних записів процесу, чи викликався ОСОБА_5 до суду, чи встановлювалися судом особи, які могли дати свідчення про місце перебування ОСОБА_8, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, чи запитувалися відповідні організації за місцем їх проживання й чи проводилися реальні судові засідання, в яких би допитувалися заявник, свідки та досліджувалися матеріали, які мали значення для правильного вирішення справи.

Не встановлено шляхом проведення відповідних експертиз реальну вартість квартири, що належала ОСОБА_5 і ОСОБА_6, та жител, придбаних ОСОБА_2 взамін, чи відповідала сукупна вартість таких жител і виплачених потерпілим коштів дійсній вартості реалізованої квартири, чи були ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обізнані про такі обставини, чи усвідомлено й добровільно погоджувалися на запропоновані ОСОБА_2 умови, чи були при цьому дотримані права та законні інтереси потерпілих, чи охоплювалося умислом ОСОБА_2 і ОСОБА_3 їх порушення шляхом обману.

Орган досудового слідства й суди не дали належної оцінки кількості епізодів шахрайства, у вчиненні яких підозрювалися ОСОБА_2 і ОСОБА_3, ідентичності предмету злочинів та подібності способів заволодіння чужим майном.

Зокрема, в ході досудового слідства було встановлено, що 6 липня 2004 року ОСОБА_16, який діяв за попередньою змовою з ОСОБА_2 і ОСОБА_3, на підставі довіреності, виданої йому від імені ОСОБА_17, продав ОСОБА_18 і ОСОБА_19 належну ОСОБА_17 квартиру АДРЕСА_2, яка через нетривалий час була двічі перепродана (т. 2, а. с. 12-13, 70, 100-103, 191-193, 197).

Згідно з даними висновку судово-психіатричної експертизи ОСОБА_17 на момент підписання довіреності страждав на хронічне психічне захворювання в виді шизофренії параноїдної форми з вираженим дефектом за змішаним типом та за своїм станом не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними. Як зазначено в мотивувальній частині висновку експерта, одним із симптомів захворювання ОСОБА_17 є пасивне підкорення чужій волі. Сам потерпілий при проведенні обстеження пояснював, що раніше не знайомі особи вказали йому підписати папери, зміст яких йому не відомий (т. 2, а. с. 177-181). Відповідно до показань свідків ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 психічне захворювання ОСОБА_17 мало явно виражені ознаки та було очевидним для оточуючих (т. 2, а. с. 112-113, 168-169, т. 3, а. с. 54). У зв'язку з таким станом ОСОБА_17 було визнано недієздатним на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 2 лютого 2006 року (т. 2, а. с. 910).

За таких обставин колегія суддів вважає, що судами не з'ясовано обставин, які належали до предмету перевірки при розгляді скарги на постанову про закриття кримінальної справи, безпосередньо стосувалися законності дій ОСОБА_2 і ОСОБА_3 щодо відчуження чужого майна, спрямованості їх умислу, обізнаності потерпілих про їх дійсні наміри, характер і наслідки вчинюваних дій, та мали істотне значення для вирішення питання про наявність або відсутність у діях ОСОБА_2 і ОСОБА_3 складу злочину та підстав для закриття кримінальної справи, передбачених ст. ст. 6, 213 КПК України.

Наведені порушення кримінально-процесуального закону перешкодили судам повно та всебічно розглянути справу за скаргою та прийняти законні й обґрунтовані рішення, а тому згідно з ч. 1 ст. 370 КПК України є істотними.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК України постанова та ухвала підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого необхідно усунути вказані в цій ухвалі порушення, відповідно до вимог ст. 236-6 КПК України ретельно перевірити доводи, викладені у скарзі ОСОБА_1, та прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 394- 396, 398 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року № 10-0105 (в редакції Закону від 18 вересня 2012 року № 5290-VI (5290-17) ), п. п. 11, 15 Розділу ХІІ "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 (4651-17) року № 4651-VI, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 7 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 липня 2013 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову старшого слідчого слідчого відділу Криворізького міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 5 листопада 2012 року про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, - скасувати і направити матеріали справи за скаргою на новий судовий розгляд.