Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого:Орлянської В.І., суддів: Суржка А.В., Франтовської Т.І., за участю прокурора: Кравченко Є.С., розглянула у відкритому судовому засіданні 14 листопада 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Апеляційного суду Закарпатської області від 20 червня 2013 року щодо нього.

Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 березня 2013 року засуджено

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, та з покладенням на нього обов'язків, передбачених п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_6 50 000 грн. моральної шкоди.

Вироком суду вирішено долю речових доказів та судових витрат по справі.

Вироком Апеляційного суду Закарпатської області від 20 червня 2013 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 в частині призначеного покарання та розв'язання цивільного позову скасовано, постановлено свій вирок, яким ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 3 роки позбавлення волі. Стягнуто з нього на користь потерпілого ОСОБА_6 120 000 грн. моральної шкоди. В решті вирок місцевого суду залишений без зміни.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за те, що він 24 червня 2012 року, о 17 годині 00 хвилин, у стані алкогольного сп'яніння, керуючи мотоциклом "Ява", по вулиці Закарпатській у смт Середнє Ужгородського району, не врахував дорожню обстановку та не обрав безпечну швидкість, у порушення п. п. 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , не втримав керування мотоциклом, виїхав за межі проїзної частини дороги з правої сторони по ходу руху, наїхавши на неповнолітніх пішоходів ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які рухались по узбіччю на зустріч мотоциклу. Внаслідок чого ОСОБА_7 отримав - легкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_8 - тяжкі тілесні ушкодження, за ознакою небезпеки в момент заподіяння.

Порушення водієм ОСОБА_5 вимог пунктів 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) знаходяться в прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

У касаційній скарзі засуджений ставить питання про зміну вироку апеляційного суду, шляхом застосування до нього вимог ст. 75 КК України. Також, посилається, що судом безпідставно позбавлено його права керування транспортними засобами, оскільки згідно посвідчення водія він має право керування тільки категорії "В" і "С", а категорії "А" на право керування мотоциклом немає.

Не погоджується з розміром моральної шкоди, оскільки вона не обґрунтована, та суперечить вимогам постанови Пленуму Верховного Суду України від 312.03.1995 року № 4 (v0004700-95) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди". Просить цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 залишити без розгляду.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечив проти касаційної скарги засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні порушень правил безпеки руху, що спричинило потерпілим різного ступеню тяжкості тілесні ушкодження, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені зібраними в установленому порядку доказами, які судом досліджені, належно оцінені, викладені у вироку і в касаційній скарзі не оспорюються.

Дії засудженого правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України, що у касаційній скарзі касатором також не оспорюється.

Призначаючи ОСОБА_5 покарання, апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, його наслідки, дані про особу винного, й навів у вироку переконливі мотиви прийнятого рішення.

Зокрема, апеляційний суд взяв до уваги, що злочин, вчинений ОСОБА_5 у стані алкогольного сп'яніння, засуджений ніяких активних дій з моменту вчинення ДТП до часу апеляційного розгляду по відшкодуванню заподіяної злочином шкоди не вживав, що не свідчить про його щире каяття.

Також судом апеляційної інстанції ураховано ті дані й обставини, на які є посилання в касаційній скарзі засудженого, а саме: те, що на його утриманні двоє неповнолітніх дітей, вину визнав, активно сприяв розкриттю злочину, характеризується позитивно. З урахуванням усіх даних у сукупності апеляційний суд вважав за можливе призначити засудженому основне покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.

У той же час, апеляційний суд у вироку навів переконливі мотиви і обґрунтування неможливості застосування до ОСОБА_5 вимог ст. 75 КК України та на законних засадах прийшов до висновку про можливість його виправлення лише в умовах ізоляції від суспільства.

З таким рішення апеляційного суду погоджується й касаційна інстанція та вважає, оскільки це покарання за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Підстав для його пом'якшення не вбачається, а тому касаційна скарга ОСОБА_5 в цій частині задоволенню не підлягає.

Крім того, згідно з п. 1.10 Загальних положень Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) транспортним засобом є пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу.

А тому, судом першої інстанції обґрунтовано позбавлено засудженого права керування транспортними засобами у межах максимального строку, визначеного ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки ДТП вчинена у стані алкогольного сп'яніння і він мав права на управління іншими транспортними засобами.

Відповідно до вимог ст. 23, 1167 ЦК України, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, окрім глибини фізичних та душевних страждань, має також враховувати характер правопорушення, форму та ступінь вини особи, яка завдала моральну шкоду, а також інші обставини, які мають істотне значення.

Так, при розв'язанні цивільного позову потерпілого про відшкодування моральної шкоди апеляційний суд, з яким погоджується й колегія суддів, правильно збільшив розмір моральної шкоди з 50000 грн. до 120000 грн., оскільки такий розмір відповідає глибині моральних страждань дітей, які потерпіли від аварії, та перенесли неодноразові хірургічні втручання для відновлення кінцівок, фізичний біль, нервовий стрес, а у зв'язку з цим моральні страждання зазнали й батьки потерпілих дітей, та з урахуванням цих обставин, апеляційний суд визначив відповідний, помірний розмір відшкодування такої шкоди.

Враховуючи викладене та відсутність істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б тягли за собою скасування чи зміну постановленого судового рішення, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення скарги засудженого, скасування чи зміни вироку апеляційного суду щодо нього.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України (в редакції 1960 року), п. п. 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" до КПК України (4651-17) від 13.04.2012 року, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Вирок Апеляційного суду Закарпатської області від 20 червня 2013 року щодо засудженого за ч. 2 ст. 286 КК України ОСОБА_5 залишити без зміни.