Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Наставного В. В.,суддів Крижановського В. Я., Слинька С. С., за участю прокурора Опанасюка О. В.розглянула в судовому засіданні в м. Києві 14 листопада 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_6 на вирок Токмацького районного суду Запорізької області від 12 лютого 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 20 травня 2013 року.

Вироком Токмацького районного суду Запорізької області від

12 лютого 2013 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не мав судимості,

засуджено за ч. 1 ст. 364 КК України до покарання у виді арешту на строк

6 місяців із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням адміністративно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на підприємствах будь-якого виду власності на строк 2 роки.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, ч. 6 ст. 7 КПК України 1960 року ОСОБА_5 звільнено від покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

За цим вироком ОСОБА_5 визнано винним за вчинення злочину за таких обставин.

ОСОБА_5, обіймаючи посаду паспортиста 5-го тарифного розряду Токмацького відділення реєстраційно-екзаменаційної роботи управління ДАІ УМВС України в Запорізькій області, будучи службовою особою, мав організаційно-розпорядчі обов'язки, пов'язані: із прийомом юридичних та фізичних осіб з питань реєстрації, перереєстрації та зняття з обліку транспортних засобів; із підготовкою документів, що стали підставою для реєстраційних операцій та підготовки їх до зшивання у справі; з персональною відповідальністю за якість заповнення та достовірність внесення облікових даних; з особистою перевіркою документів після оформлення справ та завіренням їх своїм підписом; із відповідальністю за належний стан та встановлений нормативними документами строк зберігання справ із матеріалами, які стали підставами для реєстрації, перереєстрації та зняття з обліку транспортних засобів в архіві; з контролем обліку й правомірності видачі та знищення номерних знаків "для разових поїздок-транзит"; із забезпеченням перевірки власників транспортних засобів за наявними базами АІС "Розшук" при проведення реєстраційних операцій; із готуванням звітності щодо обліку використання ВРЕР комунальних послуг та енергоносіїв, наданням відповідної інформації до контролюючих органів.

29 липня 2008 року ОСОБА_5 усупереч вимогам п. 41 Правил державної реєстрації обліку автомобілей, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів всіх типів, марок та моделей, причепів та напівпричепів і мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07 вересня 1998 року (1388-98-п) , зловживаючи службовим становищем всупереч інтересам служби - діючи в інтересах ОСОБА_7 на його прохання, за відсутності власника автомобіля марки "Камаз", державний номерний знак НОМЕР_1,

ОСОБА_8 та без її згоди підготував документи, які стали підставою для реєстраційних операцій, і завірив їх своїм підписом, знявши таким чином із реєстрації вказаний транспортний засіб, який цього ж дня було незаконно продано, у результаті чого ОСОБА_8 було завдано матеріальної шкоди у розмірі 52 374,33 грн, а також заподіяно шкоди державі у вигляді підриву авторитету й престижу органів державної влади.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20 травня

2013 року цей вирок змінено - виключено вказівку районного суду про призначення ОСОБА_5 покарання.

У решті вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений та його захисник просять скасувати оскаржувані судові рішення, а справу щодо ОСОБА_5 закрити за відсутності складу злочину у його діях. При цьому особи, які подали касаційну скаргу, посилаються на неправильне застосування кримінального закону та істотні порушення процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який вважав оскаржувані судові рішення законними та обґрунтованими, а скаргу такою, що не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково.

Відповідно до ч. 2 ст. 377 КПК України 1960 року при залишенні апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необгрунтованою. Тобто в ухвалі слід проаналізувати всі доводи, викладені в апеляції, та зіставити їх із наявними у справі доказами, дати на кожен із них вичерпну відповідь.

Однак з ухвали апеляційного суду убачається, що вказаних вимог закону в цій справі належним чином не виконано.

У своїй апеляційній скарзі засуджений та його захисник наводили доводи повністю аналогічні доводам наведеним у касаційній скарзі.

При цьому суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляції захисника та засудженого без задоволення, усупереч вимогам ст. 377 КПК України 1960 року, на надав жодної належним чином мотивованої відповіді на доводи апелянтів, наведених у їх скарзі, а обмежився лише переліком наявних у справі доказів та загальним висновком щодо доведеності вини ОСОБА_5

Зокрема, суд апеляційної інстанції не перевірив доводів про те, що ОСОБА_5 не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 364 КК України, та доводів про неправильність визначення судом виду та розміру шкоди, завданої протиправним діянням. Крім того, цей суд не дав оцінки доказам у справі, на які засуджений та його захисник у своїй апеляції посилалися як на неналежні та недопустимі.

Отже, суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст. 377 КПК України 1960 року, через що його рішення підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого слід урахувати наведене у цій ухвалі, а також повно та всебічно перевірити, у тому числі за необхідності проведення судового слідства, всі доводи поданої на вирок апеляції, у результаті чого необхідно дати належну юридичну оцінку діям ОСОБА_5 та прийняти законне й обгрунтоване рішення з дотриманням вимог кримінально-процесуального та кримінального законів.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 20 травня

2013 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.