Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючої Григор'євої І.В.,

суддів: Єленіної Ж.М., Фурика Ю.П.,

за участю прокурора Піх Ю.Г.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 12 листопада 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурорів, які брали участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 13 листопада 2012 року.

Вироком Червоногвардійського районного суду м. Макіївки від 19 квітня 2012 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянку України, таку, що не має судимості в силу ст. 89 КК,

засуджено за ч. 2 ст. 149 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з конфіскацією майна.

Вирішено питання про речові докази відповідно до ст. 81 КПК 1960 року.

За обставин, викладених у вироку ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона в період з грудня 2009 року по лютий 2010 року за попередньою змовою з ОСОБА_2, використовуючи обман та уразливий стан ОСОБА_3 та ОСОБА_4, завербувала останніх з метою їх експлуатації на території Республіки Туреччина.

Вказаним вироком також засуджено ОСОБА_2 рішення щодо якої в апеляційному порядку не переглядалось та у касаційному - не спорюється.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 13 листопада 2012 року вирок щодо ОСОБА_1 змінено: на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю три роки та покладено на неї обов'язки передбачені пунктами 2 - 4 ч. 1 ст. 76 КК. У зв'язку з цим фактично виключено додаткове покарання у виді конфіскації майна та вирішено вважати ОСОБА_1 засудженою до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.

У касаційних скаргах, які аналогічні за змістом, прокурори порушують питання про скасування ухвали з направленням справи на новий апеляційний розгляд через невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженої внаслідок м'якості. Свою вимогу обґрунтовують тим, що призначаючи покарання із застосуванням ст. 75 КК, суд безпідставно врахував позитивні характеристики ОСОБА_1, яка раніше притягалась до кримінальної відповідальності, винною себе не визнавала та вчинила особливо тяжкий злочин.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційних скарг, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скаргах, колегія суддів не знаходить підстав для їх задоволення з огляду на таке.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у інкримінованому їй злочині, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за

ч. 2 ст. 149 КК у касаційних скаргах не оспорюються.

Відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації - це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Визначаючи ОСОБА_1 покарання, суд урахував, що вчинений нею злочини відносяться до категорії особливо тяжкого, особу засудженої, яка за місцем проживання характеризується позитивно, в силу закону є такою, що не має судимості. Також зважив на позицію потерпілих, які заперечували настання для них негативних наслідків від злочину. Обставин, що обтяжують покарання суд не встановив.

Апеляційний суд, переглядаючи справу за апеляцією засудженої, погодився з висновками суду першої інстанції щодо виду та розміру обраного заходу примусу.

Поряд із цим, дотримуючись вимог ст. 50 КК, з огляду на конкретні обставини справи, відсутність даних, які би безумовно свідчили про неможливість досягти мети покарання і виправлення засудженої в умовах здійснення контролю за її поведінкою, апеляційний суд дійшов мотивованого висновку про застосування до засудженої положень ст. 75 КК та звільнення її від відбування призначеного покарання з випробуванням, установивши максимально визначений у законі іспитовий строк.

Рішення апеляційного суду, яке насамперед стосується питання порядку відбування призначеного покарання, прийнято на підставах, передбачених законом. Усупереч доводів скарг, обрана ОСОБА_1 позиція захисту від пред'явленого обвинувачення відповідно до загальних засад судочинства не є перешкодою для застосування інституту звільнення від покарання з випробуванням.

Переконливих аргументів щодо неправильного застосування апеляційним судом ст. 75 КК і норм кримінального закону, які визначають мету покарання та загальні засади його призначення, в касаційних скаргах прокурів не міститься. Крім того, не наведено й доводів щодо м'якості виду та розміру призначеного покарання.

Таким чином, підстав вважати, що при призначенні ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК суд неправильно застосував кримінальний закон і це покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК, про що йдеться у касаційних скаргах, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень норм матеріального чи кримінально-процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування оскаржуваного рішення у справі не встановлено.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 13 листопада 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурорів - без задоволення.