Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Шилової Т.С.,

суддів: Матієк Т.В., Широян Т.А.,

за участю прокурора Таргонія О.В.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 12 листопада 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 18 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2013 року.

Зазначеним вироком, залишеним без зміни апеляційним судом, засуджено:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що немає судимостей,

за ч. 2 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, такого, що немає судимостей в силу ст. 89 КК,

за ч. 2 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за

ч. 1 ст. 309 КК на строк 1 рік.

На підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, та покладено обов'язки, передбачені пунктами 3, 4 ст. 76 КК.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах у рахунок відшкодування моральної шкоди 4 000 грн.

За вироком суду ОСОБА_1 15 жовтня 2011 року о 02.45 год. у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на Бесарабській площі, 2 у м. Києві, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи з особливою зухвалістю, безпричинно наніс один удар кулаком в груди та удар скляною пляшкою по голові ОСОБА_3, чим заподіяв останньому легкі тілесні ушкодження. В цей же час ОСОБА_2, який діяв у групі з ОСОБА_1 безпричинно наніс ОСОБА_3 декілька ударів руками та ногами по голові та тулубу, завдаючи йому фізичному болю.

У касаційній скарзі прокурор вказує на те, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання неправильно застосовував кримінальний закон, а саме - ст. 75 КК та безпідставно звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням. Також вказує, що при апеляційному розгляді справи, суд, у порушення вимог ст. 377 КПК 1960 року, аналогічні доводи скарги прокурора належним чином не спростував. У зв'язку з наведеним прокурор вважає, що судові рішення стосовно ОСОБА_1 та на підставі ст. 26 КПК 1960 року щодо

ОСОБА_2 підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.

На касаційну скаргу прокурора від захисника ОСОБА_6 надійшли заперечення, в яких захисник просив скаргу прокурора залишити без задоволення, а судові рішення стосовно ОСОБА_1 без зміни.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який просив касаційну скаргу прокурора задовольнити частково, скасувати ухвалу апеляційного суду, а справу направити на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 296 та ч. 1 ст. 309 КК, прокурором у касаційній скарзі не оскаржуються.

Що стосується доводів прокурора про необґрунтоване звільнення судом засудженого ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, то вони є безпідставними.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК, суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 75 КК звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням може бути застосовано в тому разі, коли суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого від відбування покарання.

Як вбачається з матеріалів справи, місцевий суд, ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, відповідно до вимог зазначених норм Закону, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є злочином середньої тяжкості, особу ОСОБА_1, який позитивно характеризується за місцем поживання та навчання, раніше до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувався, обставину, яка обтяжує покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

Колегія суддів вважає, що призначене засудженому покарання є таким, що відповідає вимогам статей 65, 75 КК, та є необхіднім й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора, відповідно до вимог ст. 377 КПК 1960 року ретельно перевірив викладені у ній доводи, за змістом аналогічні доводам касаційної скарги, у тому числі і шляхом проведення судового слідства, й визнав їх необґрунтованими, навівши у своїй ухвалі підстави такого висновку.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були б підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХI "Перехідні положення" КПК (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 18 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2013 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - без зміни.