Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ:

головуючого Міщенка С.М.,суддів Пузиревського Є.Б., Сахна Р.І.,з участю прокурора Вергізової Л.А.розглянула в судовому засіданні в м. Києві 12 листопада 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та засудженого ОСОБА_5 на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 4 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 19 червня 2013 року.

Зазначеним вироком

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 1 рік 6 місяців обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Стягнуто із засудженого на користь потерпілої ОСОБА_6 9949 грн. 98 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 3000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 19 червня 2013 року вирок щодо ОСОБА_5 змінено, постановлено вважати призначене йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 1 року 6 місяців обмеження волі із застосуванням ст. 69 КК України. В частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_6 вирок скасовано, а матеріали кримінальної справи в цій частині направлено на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

Згідно з вироком, ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 4 червня 2012 року приблизно о 18 год. 30 хв., керуючи автомобілем марки "Hyundai Getz", р. н. НОМЕР_1 та рухаючись по автодорозі Трудове - Н. Пилипівка в Мелітопольському районі Запорізької області, у напрямку смт. Мирне, на нерегульованому перехресті нерівнозначних доріг з автодорогою Дніпропетровськ-Токмак-Мелітополь, якою рухався автомобіль марки "Москвич -2141" під керуванням ОСОБА_8, порушив вимоги п.п. 10.1, 16.11, 33 (дорожній знак 2.1) Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , не уступив йому дорогу, внаслідок чого сталося зіткнення, яке він мав технічну можливість уникнути.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля марки "Москвич-2141" ОСОБА_6 були завдані тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі прокурор просить судові рішення щодо

ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. В обґрунтування своїх вимог вказує, що судом першої інстанції ОСОБА_5 призначено покарання у виді обмеження волі, яке не передбачено санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, а апеляційний суд, застосувавши положення ст. 69 КК України, не вказав, які саме обставини ним визнано такими, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 просить судові рішення щодо нього змінити через невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та його особі, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. В обґрунтування своїх вимог вказує, що судами не були повною мірою враховані обставини, які характеризують його особу, а також добровільне часткове відшкодування потерпілій матеріальних збитків та моральної шкоди.

У запереченнях на касаційну скаргу засудженого потерпіла ОСОБА_6 просить залишити його скаргу без задоволення, а касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який вважав касаційну скаргу прокурора обґрунтованою та просив її задовольнити, а касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а касаційна скарга засудженого - задоволенню не підлягає з таких підстав.

Висновок суду про винність ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину за обставин, встановлених судом, у касаційних скаргах не оспорюється.

Разом з тим, посилання прокурора на невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого колегія суддів вважає таким, що заслуговує на увагу, а доводи засудженого з цього приводу - необґрунтованими.

Так, відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Відповідно до вимог ст. 69 КК України, суд, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього кодексу за цей злочин.

Як вбачається із матеріалів справи, суд визнав те, що виправлення та перевиховання засудженого неможливе без ізоляції від суспільства та дійшов до висновку про необхідність призначення засудженому покарання в межах санкції ст. 286 КК України у виді обмеження волі. При цьому визнав, що обставин, які пом'якшують і обтяжують покарання ним не встановлено.

Разом з тим, санкцією ч. 2 ст. 286 КК України не передбаченого такого виду покарання як обмеження волі, а вчинення злочину за цією статтею карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Апеляційний суд в свою чергу дійшов висновку, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_5 покарання більш м'яке, ніж передбачене санкцією статті та вирішив вважати, що таке покарання було призначене засудженому із застосуванням ст. 69 КК України. При цьому апеляційний суд належним чином своє рішення не вмотивував, а поряд із встановленими судом першої інстанції обставинами, врахував каяття та визнання вини засудженим у порушенні правил дорожнього руху, а також згоду потерпілої на призначення йому покарання у виді обмеження волі.

Такий висновок апеляційного суду суперечить матеріалам справи, оскільки судом першої інстанції обставин, що пом'якшують покарання не встановлено. Крім того не враховано, що ОСОБА_5 вчинив тяжкий злочин, внаслідок якого потерпіла ОСОБА_6 стала інвалідом, а тому безпідставно застосував ст. 69 КК України та призначив покарання, яке колегія суддів вважає невідповідним тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості.

У зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та м'якістю призначеного покарання, на підставі ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року, судові рішення щодо ОСОБА_5 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого суду слід врахувати вищенаведене та прийняти законне і обґрунтоване рішення. При цьому суду слід мати на увазі, що у разі підтвердження пред'явленого обвинувачення у повному обсязі, призначення покарання ОСОБА_5 у виді обмеження волі із застосуванням ст. 69 КК України слід вважати м'яким.

На підставі наведеного, керуючись статтями 394- 396 КПК України та п.п. 11, 15 Розділу XI Перехідних положень КПК (1306-2001-п) 2012 року, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.

Вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 4 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 19 червня 2013 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.