Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ:

головуючого Слинька С.С.,

суддів: Крижановського В.Я., Чуйко О.Г.,

за участю прокурора Гошовської Ю.М.,

розглянула в судовому засіданні 07 листопада 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 10 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 19 березня 2013 року.

Цим вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України,

неодноразово судимого, останній раз - вироком Черняхівського районного суду Житомирської області від 20 березня 2009 року за ч. 1 ст. 309 КК України на 2 роки позбавлення волі, звільненого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.ст. 75, 76 КК України,

засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки два місяці;-

за ч. 2 ст. 311 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк два роки два місяці.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком місцевого суду від 20 березня 2009 року і остаточно ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк два роки п'ять місяців двадцять днів, обмежившись відбутим строком покарання.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржені.

Вироком суду також вирішено долю речових доказів та питання щодо судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 19 березня 2013 року апеляції засудженого ОСОБА_1 та його захисника залишені без задоволення, а вирок суду першої інстанції щодо нього - без зміни.

За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він 24 липня 2009 року о 16:50, знаходячись в полі на околиці смт Черняхова Житомирської області, за попередньою змовою з іншою особою, засудженою цим же вироком, зберігав при собі з метою виготовлення наркотичного засобу для власних потреб без мети збуту концентрат з макової соломи (опій екстракційний) в трьох пляшках, в перерахунку на суху речовину - 1,44 г, 1,575 г та 1,35 г, що є особливо небезпечним засобом, обіг якого заборонено.

Того ж дня, о 16:50, працівниками правоохоронного органу також виявлено та вилучено у ОСОБА_1, який діяв за попередньою змовою з іншою особою, засудженою цим же вироком, прекурсори (ацетон, толуол) об'ємом не більше 510 мл та прекурсор (ангідрид оцтової кислоти) масою 0,5 г, щодо яких встановлені заходи контролю, які вони незаконно придбали, зберігали, перевозили з метою використання для виготовлення наркотичних засобів для власних потреб.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить про скасування судових рішень щодо нього і закриття провадження у справі. Засуджений обґрунтовує своє прохання тим, що проведене досудове та судове слідство неповно та необ'єктивно, заперечує встановлені судами фактичні обставини справи. Крім того, посилається на порушення його права на захист.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 398 КПК України 1960 року при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370- 372 КПК України 1960 року.

Відповідно до змісту зазначеної норми закону підставами для зміни або скасування судових рішень в касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.

Як вбачається із змісту касаційної скарги засудженого, останній фактично посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та вказує на неповноту та однобічність досудового та судового слідства, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Висновки суду про доведеність винності засудженого у вчиненні злочинів, за які його засуджено, підтверджується сукупністю зібраних у справі, перевірених у судовому засіданні та наведених у вироку доказах.

За встановлених судом фактичних обставин справи, дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 311 КК України кваліфіковані правильно.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року, усі доводи засудженого ОСОБА_1, викладені ним в апеляції, аналогічні й тим, що наведені в касаційній скарзі, були всебічно розглянуті апеляційним судом, який відмовив у їх задоволенні з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення.

Щодо порушення права на захист, то вказані доводи засудженого є необґрунтованими. Як вбачається з матеріалів справи, під час проведення досудового слідства ОСОБА_1 був призначений захисник після подання ним клопотання про це. Далі всі слідчі відбувались за участю захисника, в тому числі і пред'явлення обвинувачення. Проведення судового слідства відбувалось також за участю захисника.

Інші порушення вимог кримінально-процесуального закону, на які посилається у своїй скарзі засуджений, не є істотними, а тому не можуть бути підставами для скасування або зміни постановлених у справі рішень.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України 1960 року та пунктом 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України (4651-17) , колегія суддів

Вирок Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 10 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 19 березня 2013 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.