Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого-судді Кульбаби В.М.,

суддів: Квасневської Н.Д., Швеця В.А.,

за участю прокурора Волошиної Т.Г.

розглянула у судовому засіданні 7 листопада 2013 року м. Києві справу за касаційною скаргою заступника прокурора Автономної Республіки Крим на вирок Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 12 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 січня 2013 року щодо ОСОБА_1

Вироком Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 12 листопада 2012 року засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина Грузії, судимого:

- 12.09.2007 року за ч. 1 ст. 289, ч. 4 ст. 296 КК України, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі;

- 13.10.2008 року за ст.ст. 391 КК України, на підставі ст. 71 КК України на 4 роки позбавлення волі;

- 22.07.2011 року за ст. 395 КК України на 3 місяці арешту, звільненого 12.01.2012 року за відбуттям покарання,

- за ч. 1 ст. 186 КК України на 1 рік позбавлення волі;

- за ч. 1 ст. 121 КК України на 5 років 5 місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на 5 років 5 місяців.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 січня 2013 року вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 23 травня 2012 року, знаходячись в квартирі АДРЕСА_1, відкрито викрав майно ОСОБА_3 на загальну суму 200 грн.

Крім того, 24 червня 2012 року ОСОБА_1, знаходячись біля будинку АДРЕСА_2 під час сварки, яка виникла на грунті особистих неприязних відносин, умисно наніс ОСОБА_4 один удар ножем в область живота, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

У касаційній скарзі заступник прокурора Автономної Республіки Крим порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 та направлення справи на новий судовий розгляд. Посилається на порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого. Вказує, що судом не встановлено мотив злочину, вчиненого щодо ОСОБА_4, вважає, що доказами по справі підтверджується наявність у ОСОБА_1 мети на вбивство потерпілого, тому його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, а не за ч. 1 ст. 121 КК України. Вважає, що при призначенні покарання судом не враховані всі обставини, що впливають на покарання, внаслідок чого обрано несправедливо м'яке покарання. Вважає, що зазначені порушення залишилися поза увагою апеляційного суду.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України, не оскаржується в касаційній скарзі.

Доводи прокурора про незаконність вироку в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України є необгрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 275 КПК України 1960 року суд розглядає справу в межах пред'явленого обвинувачення. Як убачається з матеріалів кримінальної справи, органом досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, однак, прокурором обвинувачення в суді було змінене в порядку ст. 277 КПК України 1960 року та пред'явлене ОСОБА_1 нове обвинувачення - у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України. Потерпілий в судовому засіданні не скористався своїм правом підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі.

Розглянувши справу у межах пред'явленого обвинувачення, суд, на підставі досліджених в судовому засіданні доказів встановив обставини злочину, проаналізував їх у сукупності та взаємозв'язку і зробив обґрунтований висновок про необхідність кваліфікувати дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України. Своє рішення суд обґрунтував належним чином. При цьому, у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 334 КПК України 1960 року зазначив в мотивувальній частині обвинувального вироку формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням усіх необхідних елементів.

На переконання колегії суддів, кваліфікація дій ОСОБА_1 за епізодом злочину щодо потерпілого ОСОБА_5 як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, є правильною, оскільки підтверджується зібраними доказами. Так, засуджений в судовому засіданні, заперечуючи наявність у нього умислу на вбивство ОСОБА_5, пояснив, що взяв ніж лише для залякування потерпілого, однак, не заперечував, що поранив останнього. Такі показання засудженого підтверджуються показаннями потерпілого ОСОБА_5, який заперечив, що засуджений погрожував йому вбивством; показаннями свідка ОСОБА_6, який був очевидцем події, та пояснив, що у засудженого була реальна можливість вчинити вбивство потерпілого, ніхто йому не перешкоджав би довести до кінця такий злочин, а також зауважив, що ОСОБА_1 наносив удари навідмаш, не цілячись. Наведені показання об'єктивно узгоджуються між собою та з іншими доказами: даними протоколів слідчих дій, висновком судово-медичної експертизи про характер, ступінь тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого, їх локалізацію та механізм заподіяння.

За наведених обставин, суд повно і всебічно дослідив докази у справі, дав їм належну оцінку та правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, особу засудженого, який задовільно характеризується, раніше судимий, повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому та обрав ОСОБА_1 покарання відповідно до вимог ст. 65 КК України. Призначене покарання є достатнім та необхідним для попередження нових злочинів, підстав вважати його несправедливим внаслідок м'якості немає.

Отже, доводи касаційної скарги прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, є необгрунтованими.

Зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції убачається, що апеляційний суд, розглядаючи справу за апеляцією ОСОБА_1, належним чином проаналізував доводи апеляції засудженого щодо незаконності вироку суду першої інстанції, дав вичерпну відповідь на всі доводи апеляції, належно мотивувавши своє рішення, чим повністю дотримався вимог ст. 377 КПК України 1960 року.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були підставою для скасування постановлених у даній справі судових рішень, не встановлено.

Керуючись статтями 394- 396, 398 КПК України від 28 грудня 1960 року та пунктами 11, 15 Перехідних положень КПК України (4651-17) від 13 квітня 2012 року, колегія суддів

Касаційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Вирок Сакського міськрайонного суду АР Крим від 12 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 січня 2013 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.