Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С.С.,суддів Крижановського В. Я., Чуйко О. Г.,за участю прокурора Шевченко О. О. розглянула в судовому засіданні в м. Києві 07 листопада 2013 року справу за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від

20 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 травня 2013 року, постановлених за результатами розгляду скарги в інтересах ОСОБА_6 на бездіяльність прокуратури Автономної Республіки Крим, яка полягала у неприйнятті рішення у порядку ст. 97 КПК України 1960 року за заявою про вчинення злочину від 04 січня 2010 року.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати оскаржувані судові рішення у зв'язку з істотними порушеннями кримінально-процесуального закону, допущеними судами першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка вважала оскаржувані судові рішення законними та обгрунтованими та просила залишити їх без зміни, а скаргу - без задоволення, перевіривши матеріали справи, та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково на таких підставах.

Відповідно до ст. 399 КПК України 1960 року вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для органів дізнання чи досудового слідства при додатковому розслідуванні і суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

Згідно з ч. 2 ст. 377 КПК України 1960 року при залишенні апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необгрунтованою. Тобто в ухвалі слід проаналізувати всі доводи, зазначені в апеляції, та зіставити їх з наявними у справі доказами, дати на кожен із них вичерпну відповідь.

Однак, зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається що ці вимоги закону у даній справі належним чином не виконані.

Як випливає з ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2012 року, касаційний суд направив справу за скаргою ОСОБА_5 на бездіяльність прокуратури Автономної Республіки Крим за його заявою від 04 січня 2010 року про злочин на новий судовий розгляд, оскільки судами не було встановлено взагалі чи мало місце звернення до прокурора 04 січня 2010 року, чи проводилась ним відповідно перевірка та чи ухвалювалось ним процесуальне або інше рішення.

Постановою Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 20 березня 2013 року, залишеною без зміни ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 травня 2013 року, скаргу ОСОБА_5 на бездіяльність прокуратури Автономної Республіки Крим, яка полягала у неприйнятті рішення у порядку ст. 97 КПК України 1960 року за заявою від 04 січня 2010 року залишено без задоволення.

При цьому, судами зроблено висновок, що до прокуратури Автономної Республіки Крим заяви ОСОБА_5 чи ОСОБА_6 на дії працівників прокуратури не надходили.

У своїй апеляції, оскаржуючи постанову Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 20 березня 2013 року ОСОБА_5, доводячи неправильність висновків щодо неподання заяви про злочин від 04 січня 2010 року, акцентував увагу на встановлення судом факту подачі такої заяви, на підтвердження чого ОСОБА_5 додав до своєї скарги копії постанови Центрального районного суду м. Сімферополя від 03 травня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 травня 2012 року (а. с. 63, 64-65).

Однак, суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляцію заявника без задоволення, усупереч вимогам ст. 377 КПК України 1960 року, на надав належним чином мотивованої відповіді на ці доводи апелянта, наведені у його апеляційній скарзі, зокрема про встановлення судами факту подання заявниками заяви про злочин від 04 січня 2010 року та не звернув своєї уваги на копії судових рішень, доданих ОСОБА_5 до своєї скарги.

З наведеного випливає, що висновки судів про відсутність предмету скарги ОСОБА_5 на бездіяльність прокуратури, з огляду на зміст постанови Центрального районного суду м. Сімферополя від 03 травня

2012 року та ухвали Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 травня 2012 року є сумнівними.

Отже, суд апеляційної інстанції не виконав вказівки суду касаційної інстанції, наведені в ухвалі від 30 жовтня 2012 року, та порушив вимоги ст. 377 КПК України 1960 року.

Таким чином, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого слід урахувати наведене у цій ухвалі та в ухвалі касаційного суду від 30 жовтня 2012 року, а також необхідно повно та всебічно перевірити всі доводи поданої на вирок апеляції, у результаті чого необхідно прийняти законне і обгрунтоване рішення з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Скасувати ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 травня 2013 року, а справу за скаргою ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на бездіяльність прокуратури Автономної Республіки Крим, яка полягала у неприйнятті рішення у порядку ст. 97 КПК України 1960 року за заявою від 04 січня 2010 року направити на новий апеляційний розгляд.