Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Лагнюка М.М., суддів Тельнікової І.Г. та Кравченка С.І., за участю прокурора Кравченко Є.С., засудженого ОСОБА_1 захисника ОСОБА_2,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 7 листопада 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області від 10 червня 2013 року, а також за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 10 червня 2013 року.

Вироком Пирятинського районного суду Полтавської області від 14 лютого 2013 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, громадянин України, такий, що судимості не мав, виправданий за частиною 1 статті 172, частиною 1 статті 366 КК України за відсутності складу злочину.

Органами досудового слідства з урахуванням змін в порядку статті 277 КПК України 1960 року ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він, будучи єдиним власником і директором ТОВ "Агрокомплекс", яке зареєстроване за адресою: 02002, м. Київ, вул. Челябінська, 1, кв.18, та здійснює підприємницьку діяльність по АДРЕСА_2, діючи як службова особа та виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов'язки, з метою приховування фактів експлуатації ним найманої праці та ухилення від сплати податків і загальнообов'язкових зборів з корисливих мотивів, впродовж 2009 - 2011 років використовував найману працю громадян ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які працювали робітниками, без укладення з ними трудових договорів, усвідомлюючи, що своїми діями він порушує чинне законодавство про працю.

При цьому, ОСОБА_3 фактично був допущений ОСОБА_1 до виконання роботи з 12 листопада 2009 по 15 березня 2010 року, ОСОБА_4 - з 1 вересня 2009 по 2 квітня 2010 року, ОСОБА_5 - з 14 жовтня 2009 по 24 січня 2010, ОСОБА_6 - з 1 листопада 2010 року по 20 березня 2011 року.

Крім того, ОСОБА_1, будучи приватним підприємцем, впродовж 2009 -2011 років, використовуючи найману працю ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, діючи з метою приховування фактів експлуатації ним найманої праці та ухилення від сплати податків і загальнообов'язкових зборів з корисливих мотивів, видав завідомо неправдиві офіційні документи - розрахунки сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платника податку і сум утриманого з них податку за формою № 1 ДФ за період 3-4 квартали 2009 року, 1-2, 4 квартали 2010 року, 1 квартал 2011 року, в яких не зазначені відомості щодо вказаних працівників, та подав їх до органів державної податкової служби України, внаслідок чого до бюджету України не надійшли кошти податку з доходів фізичних осіб та єдиного податку на загальну суму 2302 грн.

Також, ОСОБА_1, будучи приватним підприємцем, впродовж 2009-2011 років, використовуючи найману працю ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, діючи з метою приховування фактів експлуатації ним найманої праці та ухилення від сплати податків і загальнообов'язкових зборів з корисливих мотивів, підписав та видав завідомо неправдиві офіційні документи: звіти про суму страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті за вересень-грудень 2009 року, звіти про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до органів Пенсійного фонду України за січень-квітень, листопад-грудень 2010 року та січень-березень 2011 року, де не зазначено відомості про вказаних працівників, та подав їх до органів Пенсійного фонду України, внаслідок чого до Пенсійного фонду України не надійшло 5509,31 грн.

Суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_1 за частиною 1 статті 172 і частиною 1 статті 366 КК України у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину, вказав на те, що ні органами досудового слідства, ні у судовому засіданні не здобуто доказів вчинення ним грубого порушення законодавства про працю та службового підроблення, а навпаки, здобутими доказами стверджується його невинуватість. При цьому, вказано на те, що потерпілий ОСОБА_5 працював в ТОВ "Агрокомплекс", власником якого був ОСОБА_1, впродовж вересня 2009 року без укладення з ним трудового договору, дії якого розцінені як малозначні.

Одночасно з постановленням виправдувального вироку у справі щодо ОСОБА_1 Пирятинським районним судом Полтавської області 14 лютого 2013 року ухвалено окрему постанову для організації перевірки наявності фактів фальсифікації доказів у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_1 у діях колишнього слідчого прокуратури Пирятинського району ОСОБА_7 та колишнього оперуповноваженого ВДСБЕЗ ОСОБА_8 та, у разі їх підтвердження, прийняття передбачених законом мір реагування. Про вказане доведено до відома прокурора Полтавської області.

Розглядаючи справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок та окрему постанову Пирятинського районного суду Полтавської області від 14 лютого 2013 року, суд апеляційної інстанції 10 червня 2013 року постановив свій вирок, яким вказаний вирок районного суду щодо виправданого ОСОБА_1 скасував, визнав його винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 172 та частиною 1 статті 366 КК України та призначив покарання:

- за частиною 1 статті 172 КК України у виді штрафу в розмірі п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн;

- за частиною 1 статті 366 КК України у виді штрафу в розмірі двісті неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 3400 грн, з позбавленням права займати посади, пов'язані із здійсненням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на один рік.

На підставі частини 1 статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді штрафу в розмірі 3400 грн з позбавленням права займати посади, пов'язані із здійсненням організаційно - розпорядчих та адміністративно - господарських функцій строком на один рік.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 10 червня 2013 року скасовано окрему постанову Пирятинського районного суду Полтавської області від 14 лютого 2013 року у справі щодо ОСОБА_1

У касаційних скаргах засуджений просить вказані вирок та ухвалу апеляційного суду скасувати, залишивши вирок та окрему постанову районного суду без зміни за правильності його висновків.

На обґрунтування своїх вимог щодо скасування вироку апеляційного суду вказує на те, що висновок апеляційного суду ґрунтується на показаннях потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, які допитані під час часткового судового слідства, та на оголошених показаннях потерпілого ОСОБА_3, проігнорувавши його показання на їх спростування, не надав оцінки довідці про кількість переробленого підприємством зерна, а також розписці ОСОБА_9, копії трудової книжки ОСОБА_10, копіям наказів про звільнення останнього та ОСОБА_11

Вказує на повідомлення прокуратури Полтавської області, як на доказ фальшування справи, в якому зазначалася дата направлення кримінальної справи до суду 31 січня 2012 року після порушення кримінальної справи 27 січня 2012 року.

При цьому зазначаючи про те, що апеляційний суд провів судове слідство з обвинувальним ухилом, показання свідків не досліджено та не оцінено, належно не дослідивши інші докази у справі.

Оскаржуючи ухвалу апеляційного суду, ОСОБА_1 вказує на те, що протоколи допиту свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 містять ознаки фальсифікації, про що вказувалося судом першої інстанції, оскільки в судовому засіданні вони заперечували факт їх допиту слідчим прокуратури та пояснили про те, що з ними спілкувався працівник міліції ОСОБА_8, який дав їм підписати протоколи. При цьому, зазначаючи, що наявність у протоколах їх допиту записів, які не виходять за рамки лінії, не можуть свідчити про відповідність їх показань в протоколах їх допиту фактичним обставинам справи.

Прокурор, не оскаржуючи доведеність вини засудженого та кваліфікацію його дій, у касаційній скарзі просить вирок апеляційного суду змінити через неправильне застосування кримінального закону. Зокрема, вважати ОСОБА_1 засудженим за частиною 1 статті 366 КК України від 7 квітня 2011 року до штрафу у розмірі п'ятдесяти мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн. Виключити з резолютивної частини вироку при призначенні покарання за частиною 1 статті 366 КК України посилання суду на призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані із здійсненням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік. В частині засудження ОСОБА_1 за частиною 1 статті 172 КК України вирок скасувати, а провадження у справі закрити за закінченням строку давності. Виключити посилання суду на призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів відповідно до частини 1 статті 70 КК України.

На обґрунтування своїх вимог прокурор вказує на те, що при призначенні покарання засудженому за частиною статті 366 КК України необхідно було враховувати редакцію закону на час вчинення ним злочину, тобто від 7 квітня 2011 року, за якою штраф є самостійним видом основного покарання та не може призначатись разом із додатковим у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю.

Крім того, злочин, передбачений частиною 1 статті 172 КК України, за який ОСОБА_1 визнано винним, є злочином невеликої тяжкості, з урахуванням чого згідно статті 49 КК України після спливу 2 років має бути звільнений від кримінальної відповідальності за закінченням строку давності.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення прокурора, яка підтримала касаційну скаргу прокурора частково та заперечувала проти касаційних скарг засудженого, пояснення засудженого і його захисника, які підтримали свої касаційні скарги та заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора, обговоривши доводи касаційних скарг та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги засудженого задоволенню не підлягають, а касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 398 КПК України 1960 року, при вирішенні питань про наявність підстав для скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370 - 372 КПК України 1960 року. Згідно до змісту зазначених норм закону підставами для скасування судових рішень в касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально - процесуального закону, неправильне застосування кримінально закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги засудженого, оскаржуючи висновки апеляційного суду, посилається на ненадання доказам у справі оцінки та не усунення суперечностей між його та потерпілими показаннями, тобто на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення чому дано у статтях 369 КПК України 1960 року, тоді як перевірка цих обставин до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена, у зв'язку з чим колегія суддів виходить з фактичних обставин справи, які були встановлені судом.

Разом з цим, перевіркою матеріалів справи встановлено, що вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 332- 335 КПК України 1960 року, постановленого за правилами статті 378 КПК України 1960 року, а його висновки про наявність в діях ОСОБА_1 складу злочинів, передбачених частиною 1 статті 172 і частиною 1 статті 366 КК України, ґрунтуються на досліджених доказах під час часткового судового слідства в частині, що оскаржена прокурором, які отримали належну оцінку.

Як убачається з матеріалів справи, засуджений під час досудового та судового слідства в судах першої та апеляційної інстанцій вказував на те, що потерпілі працювали на об'єктах його приватної власності, як фізичної особи, з відповідною оплатою праці за виконані ними роботи, не заперечуючи періоду залучення потерпілих до роботи, крім ОСОБА_5, який, за його твердженням, працював на підприємстві приблизно місяць. Внаслідок чого ним не заносилися відомості про них, як працівників товариства, у документи, що підписувалися, видавалися та подавалися до відповідних державних органів.

Вказані засудженим обставини щодо залучення ним потерпілих до роботи лише на тих об'єктах, які є його власністю, підтверджувалися свідками ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_13

Однак, потерпілими ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зазначалося про те, що вони прийшли працевлаштовуватися на підприємство, власником якого був ОСОБА_1, та залучалися до різного виду роботи, зокрема розвантаження борошна і макаронних виробів, розбирання покрівлі на даху та стін на квартирі, зривання підлоги, здійснювали завантаження автомобілів, будівництво підсобки на території складу, вивезення сміття з квартири за вказівками останнього, а ОСОБА_5 працював мельником. Виконання вказівок ОСОБА_1 здійснювалося в робочий час, установлений з 8 по 17 годину, з відповідною щомісячною оплатою праці в 1000 грн, маючи перерву на обід з 13 по 14 годину та два вихідні дні, а залучення їх поза робочий час та до інших видів робіт оплачувався додатково. При цьому, потерпілий ОСОБА_5 вказував на те, що він працював на млині більше ніж місяць.

Про вказані потерпілими обставини зазначалося і свідками ОСОБА_14., ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 щодо їх працевлаштування на підприємстві, виконання робіт впродовж інкримінованого засудженому періоду часу, робочого часу та часу для відпочинку та розміру оплати праці. При цьому, ними вказувалося, що коли потерпілі поверталися з роботи на підприємстві, то їх одяг був забруднений борошном, а ОСОБА_18 зазначав, що ОСОБА_5 працював мірошником на млині, а ОСОБА_4 і ОСОБА_3 - різноробочими, зокрема відвантажували борошно, завантажували макаронні вироби, завозили зерно, ремонтували автомобіль ГАЗ-51, залучалися впродовж тижня до робіт на квартирі та на свинарнику.

Такі показання свідків та потерпілих на спростування тверджень ОСОБА_1 про залучення потерпілих до роботи лише до об'єктів його особистої власності, як фізичної особи, узгоджуються з матеріалами справи, оскільки договір купівлі-продажу квартири укладений 24 лютого 2010 року, договір купівлі-продажу нежитлових будівель укладений 19 серпня 2010 року, тоді як потерпілий ОСОБА_3 залучався до роботи з 12 листопада 2009 року по 15 березня 2010 року, ОСОБА_4 - з 1 вересня 2009 року по 2 квітня 2010 року, ОСОБА_6 - з 1 листопада 2010 року по 20 березня 2011 року.

Об'єктивність надання критичної оцінки апеляційним судом показанням свідка ОСОБА_10 на підтвердження залучення потерпілого ОСОБА_5 до роботи на млині впродовж місяця слідує з його ж показань, оскільки він не міг зазначити причин, які б обумовили дійти до висновку про період залученняостаннього до роботи, відсутність документального підтвердження на його працевлаштування та трудову залежність свідка від засудженого під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Не залишилися без дослідження та оцінки докази на підтвердження порушення ОСОБА_1, як директора ТОВ "Агрокомплекс", законодавства про працю, в яких відомості про працевлаштування потерпілих не значаться та які надавалися до державних органів. Зокрема, розрахунки сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платника податку і сум утриманого з них податку, звіти про суму страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за період 2009-2011 років, список працівників на підприємстві.

При цьому, зміст, підписання, видача та подача до державних органів вказаних документів засудженим не заперечується та не оскаржується.

Сукупність зібраних по справі та ретельно перевірених доказів вказує на те, що потерпілі залучалися до виконання роботи за наслідками здійснення діяльності товариства, а не фізичної особи, без укладення з ними трудових договорів, а також підписання та видача завідомо неправдивих офіційних документів, які подані до державних органів.

Отже, встановлення таких обставин справи дало суду апеляційної інстанції підстави стверджувати про наявність в діях ОСОБА_1 складу злочинів, передбачених частиною 1 статті 172 та частиною 1 статті 366 КК України.

З такими висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів, оскільки докази у справі належним чином досліджені, їх зміст детально викладений у вироку з наданням їм відповідної оцінки шляхом усунення суперечностей.

Посилання засудженого на ненадання відповідної оцінки довідці про кількість переробленого підприємством зерна, а також розписці ОСОБА_9, копії трудової книжки ОСОБА_10, копіям наказів про звільнення останнього та ОСОБА_11 є безпідставними оскільки ним не вказано, які саме обставини вони підтверджують та не є такими, що могли б істотно вплинути на висновки апеляційного суду.

Так, засудженим надано для приєднання до матеріалів справи довідку про переробку ТОВ "Агрокомплекс" зерна в період з 1 вересня 2009 року по 31 березня 2010 року, копію трудової книжки ОСОБА_10 та наказу про його звільнення від 14 вересня 2009 року, наказу про звільнення ОСОБА_11 від 1 вересня 2010 року.

Підтверджено матеріалами справи і дата направлення кримінальної справи щодо ОСОБА_1 до районного суду, яка згідно відтиску штампу на супровідному листі отримана районним судом 26 березня 2012 року, тоді як порушена 27 січня 2012 року за фактом грубого порушення законодавства про працю та вчинення службового підроблення за ознаками злочинів, передбачених частиною 1 статті 172 та частиною 1 статті 366 КК України, а 22 березня 2012 року порушено кримінальну справу щодо директора ТОВ "Агрокомплекс" ОСОБА_1 за фактами грубого порушення законодавства про працю та вчинення службового підроблення за ознаками злочинів, передбачених частиною 1 статті 172 та частиною 1 статті 366 КК України.

Будь-яких порушень кримінально-процесуального закону під час проведення судового слідства в суді апеляційної інстанції в частині з'ясування обставин скоєння злочинів, дослідження матеріалів справи, на підставі яких ОСОБА_1 виправданий, шляхом допиту виправданого, потерпілих та дослідження протоколів допиту потерпілих і свідків, тобто в тій частині, що оскаржена прокурором, колегією суддів не виявлено.

Що стосується оскаржуваної засудженим ухвали апеляційної інстанції, якою скасовано окрему постанову районного суду, то слід зазначити про таке.

Відповідно до статті 340 КПК України 1960 року суд, що розглядає справу по першій інстанції, при наявності підстав, передбачених статтею 23-2 цього Кодексу, виносить окрему ухвалу, а суддя - окрему постанову.

Окрема постанова повинна містити посилання на те, в чому конкретно полягають встановлені порушення закону, які конкретно права громадян порушені, у чому це полягає, а також вказати причини та умови, що сприяли вчиненню злочину, викликавши необхідність вжиття відповідних заходів по їх усуненню.

Так, в окремій постанові суду першої інстанції зазначено про те, що судом не прийняті як належні докази протоколи допитів ОСОБА_10. та ОСОБА_11, на які посилався орган досудового слідства та прокурор, як на доказ винуватості ОСОБА_1 в інкримінованих йому злочинах, оскільки допит свідків проводився ОСОБА_8, який не входив до складу слідчо-оперативної групи для розслідування кримінальної справи та не був слідчим, а їх допит відбувався поза межами приміщення прокуратури.

Апеляційний суд, скасовуючи окрему постанову районного суду, вказав на те, що районним судом не надано оцінки показанням свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та не зазначено, чому він відкинув їх показання та бере до уваги показання свідків ОСОБА_10., ОСОБА_19 та ОСОБА_11

З такими висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів, оскільки під час часткового судового слідства встановлені причини, які позбавили суду першої інстанції прийняти законний і обґрунтований виправдувальний вирок, у зв'язку з чим він був скасований з постановленням обвинувального вироку.

Відтак, касаційні скарги засудженого задоволенню не підлягають.

Проте, доводи прокурора щодо наявності підстав для застосування статті 49 КК заслуговують на увагу частково.

Згідно з частиною 5 статті 74 КК України особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 КК України.

Відповідно до статті 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки, як два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

Санкцією частини 1 статті 172 КК України передбачено покарання у виді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 засуджений, у тому числі за вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 172 КК України, що віднесений до злочинів невеликої тяжкості, впродовж 2009 - 2011 років, протиправні дії якого закінчилися 20 березня 2011 року, а дворічний строк давності - 20 березня 2013 року, тобто до постановлення 10 червня 2013 року апеляційним судом вироку.

При цьому, засуджений в касаційній скарзі оскаржує доведеність його вини за злочин, передбачений частиною 1 статті 172 КК України, яку разом із захисником підтримав під час касаційного розгляду справи.

Оскільки дворічний строк притягнення ОСОБА_1 за частиною 1 статті 172 КК України до кримінальної відповідальності сплив до постановлення апеляційним судом вироку, доведеність вини за який оскаржено засудженим, то він підлягає звільненню від покарання за вказаною статтею кримінального закону у зв'язку з закінченням строку давності, а не від кримінальної відповідальності, як ставить в касаційній скарзі вимогу прокурор. З уваги на таке, підлягає виключенню із резолютивної частини вироку застосування статті 70 КК України при призначенні покарання ОСОБА_1 за сукупністю злочинів

Також обґрунтованими є посилання прокурора в касаційній скарзі на неправильне застосування кримінального закону при призначенні засудженому покарання за частиною 1 статті 366 КК України у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 3400 грн, з позбавленням права займати посади, пов'язані із здійсненням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на один рік.

Санкцією частини 1 статті 366 КК України, яка була чинною на час вчинення та закінчення ОСОБА_1 злочину, і до її зміни згідно із Законом України від 7 квітня 2011 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення" (3207-17) , який набрав чинності з 1 липня 2011 року, було передбачено покарання у виді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Аналіз наведеної санкції статті з точки зору її граматичного (філологічного) тлумачення дало Верховному Суду України (постанова від 21 листопада 2011 року № 5-25кс11; постанова від 12 квітня 2012 року № 5-3кс12; постанова від 12 квітня 2012 року № 5-5кс12) підстави для висновку, що за допомогою розділового сполучника "або" перераховуються однорідні рівноправні види покарань, з яких суд, призначаючи покарання, має обрати лише одне залежно від тяжкості злочину: або штраф, або обмеження волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Вказане свідчить про те, що при засудженні ОСОБА_1 за частиною 1 статті 366 КК України, санкція вказаної частини статті кримінального закону передбачала покарання у виді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а додаткове покарання у виді позбавлення права займати посади, пов'язані із здійсненням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на один рік, могло бути приєднане до такого виду основного покарання, як обмеження волі, а не штрафу.

Отже, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, а вирок суду апеляційної інстанції зміні.

На підставі наведеного та керуючись статті 394- 396 КПК України 1960 року та пункту 15 розділу 11 Перехідних положень КПК України (4651-17) , колегія суддів,

касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 на вирок та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області від 10 червня 2013 року залишити без задоволення, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області від 10 червня 2013 року - задовольнити частково.

Вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області від 10 червня 2013 року щодо засудженого ОСОБА_1 змінити.

На підставі статті 49, частини 5 статті 74 КК України звільнити ОСОБА_1 від призначеного за частиною 1 статті 172 КК України покарання у зв'язку з закінченням строку давності.

Виключити посилання суду про призначення ОСОБА_1 остаточного покарання за сукупністю злочинів на підставі частини 1 статті 70 КК України.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за частиною 1 статті 366 КК України ( в редакції Закону від 7 квітня 2011 року (3207-17) ) до штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн.

Виключити з резолютивної частини вироку призначення ОСОБА_1 за частиною 1 статті 366 КК України додаткового покарання у виді позбавлення права займати посади, пов'язані із здійсненням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на один рік.

В решті вирок апеляційного суду залишити без зміни.

Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 10 червня 2013 року залишити без зміни.