5-4209км13 Про розтрату бюджетних коштів, скоєну головним лікарем районної лікарні, який допустив службову недбалість - 07.11.2013 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 7 листопада 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженої ОСОБА_2 на вирок Долинського районного суду Кіровоградської області від 3 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 4 червня 2013 року.

Зазначеним вироком ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, раніше не судиму, засуджено за ч. 2 ст. 191 КК України до позбавлення волі на 1 рік з позбавленням права обіймати керівні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на 2 роки.

На підставі ст. ст. 75, 76 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

За ч. 2 ст. 367 КК України ОСОБА_2 виправдано за відсутністю в її діях складу злочину.

Вирішено питання про судові витрати і речові докази.

Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнано винною й засуджено за те, що вона, обіймаючи посаду головного лікаря Устинівської центральної районної лікарні, будучи службовою особою, наділеною повноваженнями щодо виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у тому числі розпорядження та розподілення по закладам охорони здоров'я фінансів та інших матеріальних засобів, вчинила розтрату бюджетних коштів за наступних обставин.

Згідно з п. 7.1 "Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення", затверджених спільним Наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров'я України № 308/519 від 5 жовтня 2005 року (z1209-05) , преміювання керівників таких закладів, установ та їх заступників, встановлення їм надбавок та доплат до посадових окладів, надання матеріальної допомоги здійснюється за рішенням органу вищого рівня у межах наявних коштів на оплату праці.

Достовірно знаючи про відсутність такого рішення сесії Устинівської районної ради, ОСОБА_2 з метою розтрати бюджетних коштів, які були їй ввірені, шляхом зловживання своїм службовим становищем у 2011 році незаконно надала вказівку інспектору відділу кадрів Устинівської центральної районної лікарні ОСОБА_3 про підготовку та видачу наказу № 243-к від 30 грудня 2011 року про надання матеріальної допомоги в розмірі 50% від посадового окладу головному лікарю ОСОБА_2 та її заступнику ОСОБА_4, на підставі якого ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було безпідставно нараховано й виплачено грошові кошти загальною сумою, з урахуванням податкових зборів, 4183,38 грн, що спричинило матеріальну шкоду державним інтересам у вказаному розмірі.

Крім цього, органами досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачувалася у вчиненні службової недбалості, яка спричинила тяжкі наслідки, за наступних обставин.

Станом на 2002 рік обіймаючи посаду завідуючої поліклініки, а станом на 2007 рік - заступника головного лікаря по амбулаторно-поліклінічній роботі та експертизі тимчасової втрати працездатності, будучи головою лікарсько-консультативної комісії, засуджена неналежним чином виконала свої службові обов'язки, передбачені пунктом "г" частини 9 розділу 4, пунктом "в" частини 13 розділу 6 "Положення про експертизу тимчасової непрацездатності в лікувально-профілактичних установах", затвердженого Наказом МОЗ СРСР від 14 липня 1975 року (v0006400-75) , щодо організації роботи і проведення всіх необхідних заходів для забезпечення правильності експертизи тимчасової непрацездатності, вирішення складних і конфліктних питань такої експертизи, перевірки правильності проведеного обстеження і встановленого діагнозу, через несумлінне ставлення до них. При цьому ОСОБА_2 17 червня 2002 року та 1 вересня 2007 року направила до медико-соціальної експертної комісії № 1 Кіровоградського обласного бюро медико-соціальної експертизи неправдиві висновки Дніпропетровської регіональної медико-експертної комісії (далі - Дніпропетровської РМЕК) про наявність причинно-наслідкового зв'язку захворювань ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, без перевірки їх достовірності. На підставі поданої документації, в тому числі зазначених висновків, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було безпідставно встановлено інвалідність унаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, призначено, нараховано та виплачено за 2003-2012 роки пенсії по такій інвалідності на загальну суму 285 253,64 грн.

У вчиненні цього злочину ОСОБА_2 визнано судом невинуватою та виправдано.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, ставить питання про скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд. При цьому не погоджується з виправданням ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 367 КК України, вважаючи, що її дії, виходячи з визначених спеціальним законодавством посадових обов'язків і повноважень, утворювали об'єктивну сторону службової недбалості. Призначене ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 191 КК України покарання прокурор вважає необґрунтовано м'яким, посилаючись на те, що засуджена вчинила ряд умисних злочинів, у чому вину не визнала та щиро не розкаялася.

Захисник ОСОБА_1 в інтересах засудженої у касаційній скарзі ставить питання про скасування судових рішень у частині її засудження за ч. 2 ст. 191 КК України і закриття кримінальної справи у зв'язку з відсутністю складу злочину. При цьому як на істотні порушення кримінально-процесуального закону посилається на порушення кримінальної справи за відсутності підстав, передбачених ст. 94 КПК України, невирішення органом досудового слідства при виконанні вимог ст. ст. 218- 220 КПК України клопотань сторони захисту про закриття кримінальної справи, відсторонення ОСОБА_2 від посади з порушенням установленого законом порядку та неконкретність обвинувачення, визнаного судом доведеним. Зазначає, що прийняття рішень про надання матеріальної допомоги керівництву Устинівської центральної районної лікарні належало до компетенції не Устинівської районної ради, а Устинівської районної державної адміністрації, якою відповідне рішення приймалося за наявності передбачених законом підстав. Крім цього, на думку захисника, суд безпідставно позбавив ОСОБА_2 права обіймати керівні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, оскільки посада, яку вона обіймала, та інкриміноване діяння не були пов'язані з роботою в таких органах.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, котрий частково підтримав касаційну скаргу прокурора, просив скасувати ухвалу апеляційного суду у зв'язку з порушенням вимог ст. 377 КПК України і направити справу на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Виходячи з вимог ст. 377 КПК України, ухвала апеляційного суду повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою.

При викладенні в описово-мотивувальній частині ухвали змісту вироку суду має бути чітко зазначено й розмежовано: встановлені судом обставини, формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, та обвинувачення, за яким особу було віддано до суду і виправдано.

Обґрунтування висновків апеляційного суду має містити аналіз доказів і докладні мотиви прийнятого рішення. При цьому в межах поданих апеляцій за кожним епізодом обвинувачення повинні бути проаналізовані та співставлені з висновками місцевого суду, наявними у справі і додатково поданими матеріалами всі доводи апеляцій та на кожний із них дана вичерпна відповідь. Висновки суду щодо кожного питання мають бути обґрунтовані конкретними доказами, які стосуються предмету доказування, та посиланнями на відповідний матеріальний або процесуальний закон. Ухвала, що не містить мотивованих висновків з питань про доведеність або недоведеність обвинувачення, кваліфікацію злочину, міру покарання, не відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Цих вимог суд апеляційної інстанції не дотримався.

В описово-мотивувальній частині ухвали викладено формулювання обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 191, ч. 2 ст. 367 КК України органами досудового слідства. При цьому апеляційний суд не зазначив, які обставини були встановлені судом першої інстанції, та не розмежував, за які конкретно дії ОСОБА_2 засуджено, а у вчинені яких - виправдано.

Залишаючи без задоволення апеляції прокурора й захисника, подані з підстав, аналогічних наведеним у касаційних скаргах, апеляційний суд належним чином не перевірив викладених у них доводів, не дав на них переконливих відповідей, не зазначив достатніх підстав, через які визнав апеляції необґрунтованими, та мотивуючи прийняте рішення, допустив істотні протиріччя.

На обґрунтування своїх висновків про доведеність винуватості засудженої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, суд послався на показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, дані медичної документації на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_6, архівних довідок про участь вказаних громадян у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, експертних висновків Дніпропетровської РМЕК та висновку експерта про їх підроблення (т. 2, а. с. 84, 105-108, 123, 130, 137-140, 157, 172-175, 180-182, 189-201, 212-247, т. 5, а. с. 125-128, 133-135). Проте наведені докази стосувалися обвинувачення за іншими епізодами у вчиненні службової недбалості, за якими ОСОБА_2 виправдано.

Одночасно апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність у діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, обмежившись дослівним відтворенням мотивів виправдання, викладених у вироку.

Ухвала не містить належного мотивування власних висновків апеляційного суду про доведеність обвинувачення за ч. 2 ст. 191 КК України та недоведеність обвинувачення за ч. 2 ст. 367 КК України, які би ґрунтувалися на аналізі доводів апеляцій, їх співставленні з висновками місцевого суду та зібраними у справі доказами з кожного з досліджуваних питань.

Такі порушення кримінально-процесуального закону перешкодили повно та всебічно розглянути справу в апеляційному порядку та прийняти законне й обґрунтоване рішення, а тому відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України є істотними.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК України ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно усунути зазначені в цій ухвалі порушення, з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону розглянути справу за поданими апеляціями, належним чином перевірити викладені в них доводи, на які дати вичерпні відповіді, та прийняти законне й обґрунтоване рішення, виклавши його у процесуальному документі, який би відповідав вимогам закону.

Оскільки виходячи з вимог ст. ст. 374, 396, 398 КПК України при скасуванні судових рішень з направленням справи на новий судовий чи новий апеляційний розгляд суд касаційної інстанції не вправі наперед вирішувати питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, перевагу одних доказів над іншими, застосування судами того чи іншого кримінального закону та покарання, доводи касаційних скарг прокурора і захисника з наведених питань підлягають перевірці при новому апеляційному розгляді справи.