Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Шилової Т.С.,

суддів: Марчук Н.О., Матієк Т.В.,

за участю прокурора Піх Ю.Г.,

розглянула в судовому засіданні 05 листопада 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на постанову Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 жовтня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 січня 2013 року щодо ОСОБА_1

Цією постановою, залишеною без зміни ухвалою апеляційного суду,

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, судимого 25 серпня 2011 року вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда за ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі, звільненого від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 1 роки 6 місяців, звільнено на підставі ч. 4 ст. 309 КК України від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, а провадження по справі закрито.

Як установив суд, ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він у кінці 2010 року в м. Кіровограді незаконно придбав, виготовив і зберігав наркотичний засіб - канабіс, для власного вживання, без мети збуту. Після чого, шляхом паління через раніше виготовлений ним пристрій вжив незаконно виготовлений наркотичний засіб - канабіс. 19 жовтня 2011 року під час огляду гаража ОСОБА_1 працівниками міліції було виявлено та вилучено саморобний пристрій для паління з нашаруванням вказаного особливо небезпечного наркотичного засобу - канабісу, масою 0,361 г.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення кримінального закону, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд, звільняючи ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, не звернув увагу на те, що останній за матеріалами справи не потребував лікування від наркоманії, а пройшов його курс з метою ухилення від кримінальної відповідальності. Вказує на невідповідність постанови місцевого суду та ухвали апеляційного суду вимогам КПК України (1001-05) (1960 року).

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який не підтримав подану скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 309 КК України особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

Вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, суд повинен з'ясувати, чи дійсно особа страждала на наркоманію та потребувала лікування від неї, чи звернулась до лікувального закладу добровільно, а не вимушено, й ставила за мету вилікуватись від наркоманії, а не ухилитись у такий спосіб від кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

За роз'ясненнями п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 року "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності" (v0012700-05) при вирішенні цього питання суд повинен переконатися, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину та особа винна в його вчиненні, а також, що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені нормами КК України (2341-14) . Тільки після цього можна постановити у визначеному КПК України (1001-05) порядку відповідне судове рішення.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 при розгляді справи заявив клопотання про звільнення його від відповідальності, оскільки він добровільно звернувся до лікарні та пройшов стаціонарний курс лікування від наркоманії. На підтвердження цього надав суду довідку КЗ "Кіровоградський обласний наркологічний диспансер" від 22 серпня 2012 року (а.с. 76 т. 2), з якої вбачається, що він добровільно звернувся до лікарні та пройшов стаціонарний курс лікування з 19 липня 2012 року по 14 серпня 2012 року на підставі встановленого діагнозу: Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання наркотичних засобів.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, прокурор, який брав участь у розгляді справи, ознайомившись із довідкою, наданою засудженим, висловився про можливість звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності (а.с.78 т. 2).

З огляду на те, що ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК України, та добровільно звернувся до лікувального закладу й пролікувався до закінчення судового слідства, суд обґрунтовано звільнив його від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України.

Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляції прокурора, й з наведенням відповідних обґрунтувань дійшов правильного висновку про її безпідставність.

Перегляд справи в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінально-процесуального закону.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України (1960 року).

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б давали підстави для скасування чи зміни судових рішень, не встановлено.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України (1960 року), пунктами 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а постанову Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 жовтня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 січня 2013 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.