Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Крещенка А.М.,суддів Пузиревського Є.Б., Сахна Р.І.,за участю прокурора Деруна А.І.,засудженого ОСОБА_5,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 5 листопада 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Апеляційного суду м. Києва від 24 липня 2013 року щодо ОСОБА_5,

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2010 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше судимого вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 23.11.2007 року за ч. 1 ст. 309 КК України на 2 роки позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,

засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки та штрафу у розмірі 850 грн.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладенням обов'язків, передбачених п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Вказано про самостійне виконання обох вироків.

Вироком колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва від 24 липня 2013 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 скасовано в частині призначеного покарання.

Призначено ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 185 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки та штрафу у розмірі 850 грн., які виконувати самостійно.

В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за те, що він приблизно о 15 год. 40 хв. 12 листопада 2009 року у приміщенні магазину "Взуття великого міста", розташованого у підземному переході по вул. Хрещатик, 32 у м. Києві, таємно викрав із сумки ОСОБА_6 900 грн.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення кримінально-процесуального закону, ставить питання про скасування вироку апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд. Зазначає, що апеляційний суд при розгляді апеляції прокурора вийшов за межі поданої апеляції, внаслідок чого погіршив становище засудженого.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який просив частково задовольнити касаційну скаргу і змінити резолютивну частину вироку апеляційного суду, вказавши, що самостійному виконанню підлягають покарання, а не вироки, пояснення засудженого, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, на підставі зібраних у встановленому порядку і досліджених у судовому засіданні доказів, які отримали правильну юридичну оцінку. Законність цього висновку та кваліфікація дій засудженого належним чином перевірені і підтверджені судом апеляційної інстанції та у касаційній скарзі не оспорюються.

Твердження прокурора про те, що апеляційний суд у своєму вироку вийшов за межі апеляції прокурора, внаслідок чого погіршив становище засудженого, є непереконливими.

Як убачається з матеріалів справи в апеляції на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2010 року прокурор, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, ставив питання про скасування вироку місцевого суду та постановлення нового вироку, яким просив призначити ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 185, ст. 71 КК України остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Суд апеляційної інстанції, постановляючи новий вирок, дійшов правильного висновку про часткове задоволення апеляційної скарги прокурора та призначення ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 185, ст. 71 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки та штрафу в розмірі 850 грн. Також постановив виконувати самостійно покарання, а не вироки, на що безпідставно вказує у судовому засіданні прокурор.

При цьому апеляційний суд виходив із роз'яснень п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" № 7 від 24.10.2003 р. (v0007700-03) , згідно яких у разі засудження особи за злочин, вчинений у період іспитового строку за попереднім вироком, визначеним у порядку статей 75, 79, 104 КК України, та призначення покарання, яке згідно з ч. 3 ст. 72 цього Кодексу за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарання не підлягає, суд, незважаючи на це, має застосувати вимоги ст. 71 КК України і визначити за сукупністю вироків таке остаточне покарання, яке має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. У такому випадку суд визначає остаточне покарання у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком та покарання за новим вироком, ухвалюючи рішення про їх самостійне виконання.

Крім того ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2013 року в зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону було скасовано попередній вирок Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2013 року, яким ОСОБА_5 було призначено точно таке ж покарання, як і за вироком апеляційного суду від 24 липня 2013 року. Також в ухвалі було зазначено, що переконливих доводів про м'якість призначеного ОСОБА_5 покарання в касаційній скарзі прокурора не наведено.

За таких обставин апеляційний суд діяв згідно зі ст. 399 КПК України 1960 року, відповідно до якої, вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції частково задовольнивши вимоги прокурора про призначення ОСОБА_5 за сукупністю вироків покарання у виді позбавлення волі, в той же час був позбавлений можливості призначити йому більш суворе покарання.

Таким чином, твердження прокурора в касаційній скарзі про істотне порушення кримінально-процесуального закону не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів.

Апеляційний суд, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, зазначив, що застосування місцевим судом ст. 75 КК України є необґрунтованим, оскільки, приймаючи таке рішення суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_5 попереднім вироком вже звільнявся від відбування покарання, однак на шлях виправлення не став та в період іспитового строку вчинив новий умисний злочин.

З таким висновком погоджується і колегія суддів.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були підставою для зміни чи скасування судового рішення по справі, не виявлено.

Керуючись п.п. 11, 15 Розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) та ст.ст. 394 - 396 КПК України 1960 року, колегія суддів

Вирок Апеляційного суду м. Києва від 24 липня 2013 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, - без задоволення.