Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Шилової Т.С.,

суддів: Марчук Н.О., Матієк Т.В.,

за участю прокурора Піх Ю.Г.,

розглянула в судовому засіданні 05 листопада 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_1 на вирок Якимівського районного суду Запорізької області від 22 жовтня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2012 року щодо ОСОБА_2

Цим вироком, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду,

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимостей, виправдано за ч. 1 ст. 125 КК України за недоведеністю його вини у вчиненні злочину.

Відмовлено потерпілій ОСОБА_1 в задоволенні заявленого нею цивільного позову.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1, не погоджуючись із судовими рішення, постановленими щодо ОСОБА_2, просить їх скасувати через істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, а справу направити на новий судовий розгляд. Свої вимоги потерпіла мотивує тим, що місцевий суд, встановивши факт спричинення їй тілесних ушкоджень, не встановив, хто це зробив. Зазначає про те, що судом безпідставно було взято до уваги показання свідків з боку ОСОБА_2 та належним чином не оцінено показання свідка ОСОБА_3 і всі висновки експертиз.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора із запереченнями проти скарги, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 327 КПК України (1960) виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Згідно з ч. 4 ст. 334 КПК України (1960) мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Як убачається з постановленого вироку, суд належним чином проаналізував усі надані сторонами докази і, дотримуючись вимог ст. 334 КПК України (1960), вказав у судовому рішенні, з яких саме підстав він дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 125 КК України.

Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечував заподіяння ним потерпілій тілесних ушкоджень і вказував, що саме з ініціативи його матері - потерпілої по справі була сварка.

Такі показання ОСОБА_2 підтверджені показаннями свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5

Правильно проаналізувавши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд обґрунтовано постановив у справі вирок, яким виправдав ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 125 КК України за недоведеністю його участі у вчиненні злочину.

Зазначений вирок суду першої інстанції є мотивованим, постановлений з дотриманням вимог статей 323- 334 КПК України (1960).

Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляції потерпілої, яка є аналогічна доводам її касаційної скарги, й правомірно визнав їх безпідставними, належним чином умотивувавши своє рішення.

Перегляд справи в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінально-процесуального закону.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України (1960).

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б давали підстави для зміни чи скасування судових рішень, судом касаційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України (1960), пунктами 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Якимівського районного суду Запорізької області від 22 жовтня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2012 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.