Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді Пойди М.Ф.,

суддів Квасневської Н.Д., Беха М.О.,

за участю прокурора Волошиної Т.Г.,

потерпілої ОСОБА_1

розглянула у судовому засіданні 31 жовтня 2013 року м. Києві справу за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_1 на вирок Казанківського районного суду Миколаївської області від 22 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 14 лютого 2013 року щодо ОСОБА_2.

Вироком Казанківського районного суду Миколаївської області від 22 листопада 2012 року засуджено

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше не судимого,

- за ч. 2 ст. 121 КК України до на 7 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 судові витрати та вирішено долю речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 14 лютого 2013 року вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 засуджено за те, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 року, приблизно об 11 годині, будучи у стані алкогольного сп'яніння, у будинку АДРЕСА_1, на ґрунті неприязних відносин, що виникли під час сварки з ОСОБА_3, з метою заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю потерпілої, умисно наніс їй удари дерев'яною палицею в область обличчя, голови, тулубу та кінцівок, внаслідок чого заподіяв тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1, порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_2 та направлення справи на нове розслідування. Посилається на неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Вважає, що засуджений вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 115 КК України, тому його дії неправильно кваліфіковані та призначено несправедливо м'яке покарання.

Заслухавши доповідь судді, пояснення потерпілої на підтримання касаційної скарги, думку прокурора про необхідність задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що її необхідно задовольнити, а судові рішення скасувати з направленням справи на нове розслідування з таких підстав.

Відповідно до змісту роз'яснень, що містяться у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року №2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" (v0002700-03) для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, суду необхідно ретельно дослідити докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, інші обставини.

Як убачається з матеріалів кримінальної справи, органом досудового слідства було направлено справу до суду про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. З правильністю такої кваліфікації погодився і суд.

Згідно з обвинуваченням, що було пред'явлене ОСОБА_2, визнане доведеним судом та сформульоване у вироку, засуджений заподіяв ОСОБА_3 тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла. Як встановлено судом, сукупність досліджених доказів вказує на те, що умисел засудженого був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю потерпілої.

Разом з тим, на переконання колегії суддів, висновок органу досудового слідства та суду про відсутність у ОСОБА_2 умислу на вбивство ОСОБА_3 не ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному дослідженні усіх обставин справи, що мають значення для правильної кваліфікації дій ОСОБА_2

Як убачається з матеріалів кримінальної справи, вирішуючи питання про кваліфікацію дій ОСОБА_2, орган досудового слідства не надав належного аналізу та оцінки зібраним доказам.

Так, згідно з висновком судово-медичної експертизи № 1517 від 17.09.2012 року смерть ОСОБА_3 настала в результаті тупої поєднаної травми тіла у виді переломів правої ліктьової кістки, 11-го ребра праворуч з розвитком внутрішньо плевральної кровотечі і травматичного шоку. На трупі виявлено такі тілесні ушкодження, які свідчать, що прижиттєво ОСОБА_3 було нанесено не менше 50 ударів тупим твердим предметом з обмеженою контактуючою поверхнею, зокрема в область голови, обличчя, живота та спини. Потерпілій спричинено тілесні ушкодження у вигляді 10 ран в область голови та обличчя, не менше 10 крововиливів в м'які тканини в області голови та обличчя, не менше 60 крововиливів і саден в області живота та попереку, не менше 30 в області спини, 2 масивні крововиливи верхніх кінцівок, перелом 11 ребра справа, ізольований перелом правої ліктьової кістки та велика кількість крововиливів у внутрішні органи. Зазначені тілесні ушкодження належать до категорії тяжких, що потягли смерть, та перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті потерпілої.

З урахуванням наведених висновків експертизи щодо локалізації тілесних ушкоджень, які були спричинені ОСОБА_2 потерпілій ОСОБА_3, їх характеру та механізму заподіяння, знаряддя злочину, колегія суддів вважає висновок органу досудового слідства про відсутність у засудженого умислу на вбивство потерпілої передчасним.

Як убачається з матеріалів справи, потерпіла ОСОБА_1 в своїй апеляції порушувала питання про скасування вироку щодо ОСОБА_2 та направлення справи на додаткове розслідування. Вважала, що діям засудженого надано неправильну юридичну оцінку, оскільки, фактичні обставини справи, на її переконання, свідчать про наявність у засудженого умислу на позбавлення життя ОСОБА_3

Суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок без зміни, не взяв до уваги роз'яснень, що міститься в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 11 лютого 2005 року "Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування" (va002700-05) та вимог ч. 1 ст. 374 КПК України 1960 року, відповідно до змісту яких апеляційним судом повинен бути скасований вирок з поверненням справи на додаткове розслідування у випадку, якщо є підстави для застосування кримінального закону про більш тяжкий злочин, обвинувачення у вчиненні якого засудженому не пред'являлось, якщо з цих підстав була подана апеляція прокурора чи потерпілого або його представника.

За наведених обставин судові рішення щодо ОСОБА_2 підлягають скасуванню у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону на підставі ст. 398 КПК України 1960 року, а справа підлягає направленню на нове розслідування, під час якого необхідно вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, на підставі зібраних доказів правильно кваліфікувати дії ОСОБА_2 та пред'явити йому відповідне обвинувачення.

Керуючись статтями 394- 396, 398 КПК України від 28 грудня 1960 року та пунктами 11, 15 Перехідних положень КПК України (4651-17) від 13 квітня 2012 року, колегія суддів

Касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 задовольнити.

Вирок Казанківського районного суду Миколаївської області від 22 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 14 лютого 2013 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на нове розслідування.