Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Міщенка С. М.,

суддів: Сахна Р. І., Леона О. І.,

за участю прокурора Гошовської Ю. М.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 22 жовтня 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанцій, та засудженого ОСОБА_1 на вирок Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 09 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 18 грудня 2012 року.

Вироком Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 09 жовтня 2012 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.

Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно 12 583,2 та 150 000 грн.

Вирішено питання про долю речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за вчинення злочину проти життя та здоров'я особи за таких обставин.

24 липня 2009 року ОСОБА_1 приблизно о 19.20 год., керуючи автомобілем марки "ВАЗ 21099" (реєстр. № НОМЕР_1), рухався по проїжджій частині вул. Б. Макухи в Калінінському районі у м. Горлівці.

Проїжджаючи повз зупинки громадського транспорту Шахта імені "Румянцева", ОСОБА_1 на забороняючий сигнал світлофора для транспортних засобів не зупинився і створив аварійну ситуацію, загрожуючи наїздом на пішоходів, що переходили дорогу по регульованому пішохідному переходу, на що пішохід ОСОБА_4 висловив зауваження, вказуючи на забороняючий знак світлофора.

У відповідь на ці зауваження, засуджений на керованому ним автомобілі повернувся до зупинки громадського транспорту, де стояв ОСОБА_4 і інші громадяни та, нехтуючи Правилами дорожнього руху, заїхав через бордюр на територію зупинки.

З автомобілю спочатку вийшов його пасажир - ОСОБА_5 і спробував завдати ударів ОСОБА_4, який захищаючись руками притиснув ОСОБА_5 спиною до автомобіля.

ОСОБА_1 безпричинно з хуліганських мотивів і малозначного приводу завдав ОСОБА_4 удар дерев'яною палицею у голову, який прийшовся йому в руку. Продовжуючи свої дії, ОСОБА_1 завдав повторного удару цією ж палицею у голову ОСОБА_6, від чого той впав і знепритомнів. ІНФОРМАЦІЯ_2 останній помер, не приходячи у свідомість.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 18 грудня 2012 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. При цьому посилається на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, істотні порушення кримінально-процесуального й неправильне застосування кримінального закону. Засуджений вважає, що було порушено його право на захист під час розгляду справи місцевим судом. Крім того, касатор вказує на неправильну кваліфікацію його дій п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки бійку почав сам потерпілий, а тому вважає, що його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оскаржуючи доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1 та кваліфікації його дій, просить постановлені у справі судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону. На думку прокурора, вирок місцевого суду не відповідає вимогам ст. 334 КПК 1960 року, оскільки вказаний суд у своєму рішенні не вказав причину смерті потерпілого.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який касаційні скарги не підтримав та вважав, що постановленні у справі судові рішення є законними та обґрунтованими, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скаргах, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню на таких підставах.

Фактичні обставини справи були предметом оцінки місцевого й апеляційного судів і перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог

ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року не підлягають, а неповнота досудового й судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, якими засуджений обґрунтовує касаційну скаргу, самі по собі є підставами для скасування чи зміни судових рішень в апеляційному порядку згідно зі ст. 367 КПК 1960 року.

Відповідно до вимог ст. 67 КПК 1960 року, оцінка доказів у справі є виключно компетенцією суду, який постановив вирок. Перевіркою матеріалів справи касаційним судом встановлено, що суд першої інстанції вимоги зазначеного закону повністю дотримав.

Як убачається з матеріалів справи, висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, був предметом перевірки апеляційного суду і мотивовано визнано обґрунтованим і таким, що відповідає доказам, зібраними у встановленому законом порядку, дослідженими у судовому засіданні, належно оціненими судом і детально викладеними у вироку.

При цьому апеляційний суд виходив із показань у судовому засіданні свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, із показань даними на досудовому слідстві свідками ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, які підтвердили те, що того дня під час конфлікту потерпілий захищався від нападів засудженого ОСОБА_1, а потім останній взяв з машини дерев'яну палицю та вдарив нею потерпілого, який впав і знепритомнів. Вказані свідчення повністю узгоджуються з доказами, які містяться в матеріалах справи, зокрема з даними, що містяться у протоколі огляду місця події, у протоколах відтворення обстановки і обставин події за участю свідків, у висновках судово-медичних експертиз та показаннями експерта ОСОБА_16 даними ним в судовому засіданні про характер тілесних ушкоджень та причини смерті потерпілого достовірність яких сумніву в колегії суддів не викликає.

Крім того, сам засуджений ОСОБА_1, з огляду на його показання на стадії досудового слідства, і в судовому засіданні, по суті визнав факт конфлікту між ним та потерпілим, який переріс у бійку, під час якої він - ОСОБА_1, нібито захищаючись від потерпілого, завдав удару останньому палицею в голову. Суд першої інстанції перевірив і дав правильну оцінку цим показанням ОСОБА_1, оскільки такі показання засудженого спростовуються вищевказаними доказами.

Оцінивши зазначені докази в їх сукупності, суд обґрунтовано дійшов висновку, що дії ОСОБА_1 були спрямовані на умисне вбивство потерпілого, оскільки про це свідчать, окрім вказаного, дані щодо знаряддя злочину, кількості, характеру, локалізації виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень.

За даними проведеної щодо ОСОБА_1 стаціонарної судово-психіатричної експертизи він як у момент вчинення так і на час розгляду справи міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, психічними захворюваннями на той час не страждав і на даний час не страждає.

За таких обставин доводи засудженого з посиланням на матеріали справи про відсутність у нього умислу на вбивство ОСОБА_4 є безпідставними.

Таким чином, усі обставини справи досліджені судом всебічно, повно й об'єктивно, зібраним доказам дана належна оцінка в їх сукупності, а дії ОСОБА_1 за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК кваліфіковано правильно. Підстав для перекваліфікації дій засудженого, як про це порушено питання у скарзі, колегія суддів не вбачає, оскільки місцевий суд правильно встановив і зазначив у вироку, що, завдаючи ударів дерев'яною палицею у життєво-важливий орган людини - голову потерпілого, засуджений ОСОБА_1 використав малозначний привід, а дії останнього були поєднані з явною для нього неповагою до суспільства, оскільки були вчиненні на зупинці транспортних засобів у присутності громадян, що судом правильно розцінено як хуліганські мотиви вчинення злочину.

Покарання ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого ним злочину, даних про його особу та конкретних обставин справи, а також із урахуванням відсутності обставин, що його пом'якшують та обтяжують. Вважати призначене йому покарання надмірно суворим підстав у колегії суддів не має.

Безпідставними є також доводи засудженого в скарзі про істотне порушення судом кримінально-процесуального закону під час розгляду справи в місцевому суді, оскільки матеріали справи, зокрема протокол судового засідання, не містить даних про те, що засуджений заявляв клопотання про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Крім того, перевіркою матеріалів справи встановлено, що про виготовлення протоколу судового засідання засудженого ОСОБА_1 було належним чином повідомлено (а. с. 221, т. 4), однак останній клопотання про ознайомлення з його змістом для написання зауважень з приводу допущеної неправильності або неповноти не заявляв.

Доводи касаційної скарги прокурора про порушення місцевим судом вимог ст. 334 КПК 1960 року колегія суддів вважає безпідставними, оскільки всі складові предмету доказування за ст. 64 цього Кодексу у фабулі обвинувачення визнаного судом доведеним у вироку викладено відповідно до вимог кримінально-процесуального закону. Порушень місцевим судом вимог ст. 334 КПК 1960 року, колегією суддів не встановлено.

Як убачається з матеріалів справи, наведені в апеляції доводи засудженого та його захисника, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав безпідставними і належним чином мотивував у своєму рішенні висновки, з якими погоджується колегія суддів. Вони підтверджуються доказами ретельно перевіреними і належним чином оціненими судом апеляційної інстанції. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року.

Істотних порушень КПК (1001-05) 1960 року, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу, колегія суддів не виявила.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 394- 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI Перехідних положень КПК (4651-17) 2012 року, колегія суддів

Вирок Калінінського районного суду м. Горловки Донецької області від 09 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 18 грудня 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора та засудженого - без задоволення.