Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Міщенка С. М.,

суддів: Сахна Р. І., Леона О. І.,

за участю прокурора Гошовської Ю. М.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 22 жовтня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Вінницької області на вирок Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від

21 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 30 січня 2013 року.

Цим вироком засуджено:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого, останнього разу - за вироком Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 30 січня 2012 року за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст. 75 КК, звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік,

за ч. 3 ст. 149 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років без конфіскації майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано покарання за попереднім вироком і остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 3 місяці без конфіскації майна, яке є його власністю;

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянку України, таку, що не має судимості,

за ч. 3 ст. 149 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу - на строк 5 років без конфіскації майна, яке є її власністю.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням на неї обов'язків, передбачених ст. 76 КК.

Вирішено питання про долю речових доказів.

14 серпня 2012 року приблизно о 18.00 год. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у с. Ягідному Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області умисно з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб за 30 000 грн продали ОСОБА_3 малолітнього сина ОСОБА_2 - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 30 січня 2013 року вирок районного суду щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.

У касаційній скарзі заступник прокурора Вінницької області, не оспорюючи доведеності винуватості та кваліфікації дій засуджених, порушує питання про скасування постановлених у справі судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд через неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину й особам засуджених внаслідок м'якості.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Про день та час розгляду справи в касаційному порядку учасники судового розгляду, зокрема з боку сторони захисту, були поінформовані належним чином. Відповідно до вимог ст. 394 КПК 1960 року участь засудженого в розгляді справи судом касаційної інстанції при перевірці судових рішень, зазначених у ч. 2 ст. 383 цього Кодексу, не є обов'язковою. Це положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність засудженого, його захисника під час розгляду справи судом касаційної інстанції не може автоматично вважатися порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доведеності винуватості засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, кримінально-правової оцінки дій за ч. 3 ст. 149 КК відповідно до вимог ст. 395 КПК 1960 року колегія суддів не перевіряла, оскільки законність і обґрунтованість вироку в цій частині не оскаржувалися.

Відповідно до частин 2 та 3 ст. 65 КК особі, котра вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинені злочини, визначаються ст. 69 КК.

Необґрунтованими колегія суддів вважає доводи прокурора про призначення ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 149 КК Укаїни як такого, що не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості.

Під час перевірки матеріалів справи було встановлено, що при призначенні покарання місцевий суд урахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину, особу засудженого, який хоча раніше й притягався до кримінальної відповідальності, однак щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину. За таких обставин, суд із дотриманням вимог

ст. 65 КК дійшов правильного висновку про призначення засудженому ОСОБА_1 покарання в межах санкції, передбаченої ч. 3 ст. 149 КК ближче до мінімальної межі, мотивувавши у вироку свої висновки належним чином.

Апеляційний суд, перевіряючи справу за апеляцією прокурора щодо неправильного застосування КК (2341-14) та м'якості призначеного ОСОБА_1 покарання, обґрунтовано визнав доводи апеляції безпідставними.

Безпідставними, на думку колегії суддів, є доводи прокурора про призначення ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 69 КК та звільнення останньої від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст. 75 цього Кодексу як такого, що не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої внаслідок м'якості.

Перевіркою матеріалів справ встановлено, що при призначенні покарання ОСОБА_2 суд повною мірою врахував не тільки ступінь тяжкості вчиненого злочину, а й дані про її особу, яка вперше притягується до кримінальної відповідальності, є інвалідом третьої групи з дитинства, обставини, що пом'якшують покарання й істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів, - щире каяття, сприяння у розкритті злочину, вчинення злочину жінкою у стані вагітної та внаслідок збігу важких сімейних обставин.

Крім того, прокурор, який брав участь у розгляді справи, у судових дебатах просив призначити ОСОБА_2 покарання за ч. 3 ст. 149 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу та звільнити останню від його відбування на підставі ст. 75 КК з випробуванням та з іспитовим строком (а.с. 314, т. 1).

За таких обставин, на думку колегії суддів, суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК (2341-14) , та дійшов правильного висновку про можливість виправлення засудженої ОСОБА_2 та попередження вчинення нею нових злочинів без ізоляції її від суспільства, але в умовах здійснення контролю за її поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням та з покладенням на неї обов'язків, передбачених ст. 76 цього ж Кодексу, і належним чином таке рішення мотивував.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які би були безумовною підставою для скасування судових рішень у справі, не встановлено.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 394- 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI Перехідних положень КПК (4651-17) 2012 року, колегія суддів

Вирок Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 21 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 30 січня 2013 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області - без задоволення.