Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Міщенка С. М.,

суддів: Сахна Р. І., Леона О. І.,

за участю прокурора Гошовської Ю. М.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 22 жовтня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстнції, на вирок Макарівського районного суду Київської області від 25 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 07 березня 2013 року.

Вказаним вироком засуджено:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого - за вироком вказаного місцевого суду від 11 квітня

2011 року за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільненого від його відбування з іспитовим строком тривалістю 2 роки на підставі ст. 75 КК,

за ч. 2 ст. 185 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 71 КК до покарання призначеного за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком від 11 квітня 2011 року та остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць;

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, такого, що не має судимості,

за ч. 2 ст. 185 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Вирішено питання про стягнення судових витрат і про долю речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_1 - особу, яка раніше вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 186 КК, та ОСОБА_2 визнано винними і засуджено за те, що вони в ніч із 23 на 24 червня 2012 року в стані алкогольного сп'яніння шляхом вільного доступу проникли на територію належного ОСОБА_3 домогосподарства по АДРЕСА_1 звідки умисно з корисливих мотивів за попередньою змовою таємно викрали належне ОСОБА_3 майно на суму 200 грн.

У результаті розгляду справи апеляційний суд вирок місцевого суду змінив, виключив з обвинувачення ОСОБА_1 кваліфікуючу ознаку "повторність", у решті судове рішення щодо ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 залишив без зміни.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оскаржуючи доведеності винуватості засуджених у вчиненні інкримінованого злочину та правильності кваліфікації їх дій, просить постановлені у справі судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину й особам засуджених внаслідок м'якості, а також у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор указує на те, що суд порушив порядок попереднього розгляду справи, наслідки скороченого розгляду справи за ст. 299 цього Кодексу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не роз'яснив, а також не законно збільшив обсяг обвинувачення ОСОБА_1 На думку прокурора, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який касаційну скаргу не підтримав, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Фактичні обставини справи перегляду у касаційному порядку відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року не підлягають, оскільки невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи самі по собі є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку згідно зі ст. 367 КПК 1960 року.

Доводи прокурора про порушення місцевим судом вимог кримінально-процесуального закону при проведенні судового розгляду справи за процедурою, передбаченою ч. 3 ст. 299 КПК 1960 року, колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 299 цього Кодексу, суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку.

Наведене свідчить про те, що законодавець надав можливість проведення скороченого судового слідства. При цьому факти, які сторонами не оспорюються, вважаються дослідженими та встановленими в судовому засіданні.

Із матеріалів справи вбачається, що під час судового розгляду

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не оспорювали фактичні обставини справи, повністю визнали себе винними у вчиненні інкримінованого їм злочину. Суд роз'яснив засудженим процесуальні наслідки скороченого розгляду справи згідно ч. 3 ст. 299 КПК 1960 року та впевнився в добровільності та істинності позиції останніх.

Відповідно до протоколу судового засідання від 25 грудня 2012 року (т. 1, а.с. 79) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 висловилися про недоцільність дослідження доказів, а також про обізнаність у тому, що в такому разі вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи в апеляційному порядку та погодилися з таким порядком їх дослідження, про що свідчить також наявна в матеріалах справи розписка (т. 1, а.с. 78).

Відповідно до ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з вимогами ст. 75 КК в разі, якщо при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2, згідно з указаною нормою закону врахував: характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину; пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК (2341-14) , та дійшов правильного висновку про призначення ОСОБА_1 покарання з його реальним відбуванням.

Рішення місцевого суду про можливість виправлення засудженого ОСОБА_2 та попередження вчинення ним нових злочинів без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням та з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 цього ж Кодексу, є правильним і належним чином мотивованим.

Як видно зі змісту касаційної скарги та матеріалів справи, такі твердження висловив прокурор у своїй апеляції. Апеляційний суд обґрунтовано визнав її безпідставною, мотивувавши свої висновки належним чином, і з ними погодилася колегія суддів касаційного суду.

Доводи прокурора в касаційній скарзі про те, що місцевий суд незаконно збільшив обсяг обвинувачення ОСОБА_1 були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, в результаті перевірки яких, апеляційний суд дійшов правильного висновку про виключення із обвинувачення ОСОБА_1 кваліфікуючої ознаки "повторність". А доводи прокурора про порушення порядку попереднього розгляду справи у місцевому суді, апеляційний суд також оцінив і правильно визнав їх такими, що не тягнуть за собою безумовне скасування постановлених у справі судових рішень.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року.

Істотних порушень КПК (1001-05) 1960 року, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу, колегія суддів не виявила.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 394- 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК (4651-17) , колегія суддів

Вирок Макарівського районного суду Київської області від 25 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 07 березня

2013 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.