Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлянської В.І.,

суддів: Суржка А.В., Франтовської Т.І.,

за участю прокурора Опанасюка О.В.,

захисника ОСОБА_1,

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 17 жовтня 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_2 і в його інтересах захисника ОСОБА_1 на вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 22 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 29 січня 2013 року.

Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 22 листопада 2012 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді 2 років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Цивільний позов прокурора Житомирської області в інтересах держави задоволений у повному обсязі, стягнуто з ОСОБА_2 на користь Департаменту бюджету і фінансів Житомирської міської ради 2299,68 грн.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди з ОСОБА_2 залишений без задоволення.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди задоволений частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_3 20000 грн.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 задоволений частково, стягнуто з засудженого ОСОБА_2 на корить ОСОБА_4 10309,06 грн. матеріальної шкоди і 20000 грн. моральної шкоди.

Також вироком суду вирішені питання стосовно речових доказів та судових витрат у справі.

За обставин встановлених судом і детально наведених у вироку суду, ОСОБА_2 7 грудня 2011 року о 10 годині керуючи технічно справним автомобілем марки "ГАЗ-2705" державний номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_5, рухаючись по крайній лівій смузі на 157 км - 70 м автодороги сполученням Київ - Чоп, в с. Березівка Житомирського району Житомирської області в напрямку міста Чоп, в порушення вимог п.п. 2.3 б) 12.3, 18.4 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, при виявлені небезпеки руху, яку об'єктивно спроможний був завчасно виявити, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, не переконавшись у відсутності пішоходів на пішохідному переході, скоїв наїзд передньою лівою частиною автомобіля на пішохода ОСОБА_6, яка в темпі спокійного кроку переходила проїзну частину з права наліво в межах нерегульованого пішохідного переходу.

В результаті ДТП пішоходу ОСОБА_6 заподіяні тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, які в прямому причинному зв'язку зі смертю останньої не знаходяться.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 29 січня 2013 року вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 22 листопада 2012 року щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2, не оскаржуючи фактичні обставини справи та доведеність своєї вини, порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості скоєного злочину та особі засудженого внаслідок суворості. Також вважає, що оскаржуваними судовими рішеннями невірно вирішені заявлені потерпілими цивільні позови по справі.

В касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості скоєного злочину та особі засудженого внаслідок суворості. Доводи та мотиви касаційної скарги аналогічні касаційній скарзі засудженого ОСОБА_2

В запереченнях на касаційну скаргу потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 просять залишити оскаржувані судові рішення без зміни, а касаційні скарги засудженого та його захисника - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_1 на підтримку доводів викладених у касаційних скаргах, думку прокурора про залишення прийнятих по справі судових рішень без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги засудженого та його захисника підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Винуватість засудженого ОСОБА_2 у порушенні Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, за обставин, детально викладених у вироку, доведена доказами, дослідженими у судовому засіданні, і це діяння правильно кваліфіковано ч. 1 ст. 286 КК України, що у касаційних скаргах не оскаржується.

Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_1 про суворість призначеного засудженому покарання колегія суддів вважає безпідставними.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції при призначенні покарання враховано тяжкість та наслідки вчиненого злочину, дані про особу винного, наразі ОСОБА_2 характеризується позитивно, відсутність обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання. Також суд зважив на думку потерпілих, які наполягали на призначені суворого покарання, в результаті чого прийшов до обґрунтованого висновку про доцільність призначення засудженому покарання у виді обмеження волі.

З таким покаранням погодився і суд апеляційної інстанції.

Колегія суддів, дослідивши матеріали кримінальної справи, які містять дані про особу ОСОБА_2, не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника в частині пом'якшення призначеного покарання.

Призначене ОСОБА_2 покарання, відповідає вимогам ст. 65 КК України, є справедливим та необхідним для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Підстав для застосування ст.ст. 69, 75 КК України колегія суддів не вбачає.

В той же час, заслуговують на увагу доводи засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_1 в частині невірного вирішення заявлених потерпілими цивільних позовів.

Згідно з ч. 1 ст. 328 КПК України залежно від доведеності підстав і розміру заявленого позову суд задовольняє його повністю або частково чи відмовляє в задоволенні позову.

При цьому суд зобов'язаний усебічно, повно й об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити злочинний зв'язок між діянням і шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

Як убачається з матеріалів справи потерпілі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 пред'явили цивільні позови до ОСОБА_2 про стягнення з останнього на їх користь відшкодування матеріальної та моральної шкоди на суму 86000 грн. і 75000 грн. відповідно.

Однак суд першої інстанції в порушення вимог ст. 334 КПК України 1960 року належним чином не навів у вироку мотиви, які обґрунтовують вирішення питання в частині розв'язання цивільних позовів.

Зокрема, вказавши у вироку про те, що позов потерпілої ОСОБА_4 в частині відшкодування матеріальної шкоди підлягає частковому задоволенню, суд не навів доказів, що підтверджують заподіяння такої шкоди саме на суму 10309 грн. 94 коп. спричинену у зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою.

При цьому поза увагою суду першої інстанції залишилась та обставина, що злочинними діями ОСОБА_2 потерпілій ОСОБА_6 спричинені тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, які не знаходься у причинному зв'язку зі смертю останньої, тому суд не обсудив питання чи є ОСОБА_2 з урахуванням вимог ст. 1201 ЦК України особою, яка зобов'язана відшкодувати витрати на поховання потерпілої.

Також відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Проте, місцевий суд вказаних вимог закону не дотримався і, частково задовольняючи цивільні позови потерпілих в частині стягнення моральної шкоди, формально вказав про заподіяння їм фізичного болю та душевних страждань і не обґрунтував, чому саме відшкодування 20000 грн. є достатньою сумою. При цьому суд не обсудив питання, чи зобов'язаний засуджений відшкодовувати моральну шкоду потерпілим, тоді як смерть пішохода ОСОБА_6 не знаходиться у причинному зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди і чи є ОСОБА_3 та ОСОБА_4, за встановлених судом фактичних обставин, потерпілими по відшкодуванню їм моральної шкоди від злочинних дій засудженого ОСОБА_2

Апеляційний суд, переглядаючи справу, не виправив помилки суду першої інстанції і залишив вирок місцевого суду в частині розв'язання цивільних позовів без зміни.

За таких обставин вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягають скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

На підставі наведеного, керуючись статтями 394 - 396 КПК України 1960 року та пунктами 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК України 2012 (4651-17) року, колегія суддів

касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 і в його інтересах захисника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 22 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 29 січня 2013 року стосовно ОСОБА_2 в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

В решті судові рішення залишити без змін.