Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Міщенка С. М.,

суддів: Сахна Р. І., Шибко Л. В.,

за участю прокурора Гошовської Ю. М.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 15 жовтня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду Закарпатської області від 28 травня 2013 року.

Вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 грудня 2012 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 грудня 2011 року за

ч. 1 ст. 152 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 185 КК - на строк 1 рік; за ч. 2 ст. 185 КК - на строк 2 роки.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Згідно зі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано покарання за попереднім вироком і остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК.

Вирішено питання про стягнення судових витрат і про долю речових доказів.

За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він 01 січня 2012 року приблизно о 10.00 год. у будинку АДРЕСА_1 таємно викрав належне ОСОБА_3 майно на загальну суму 2331 грн.

Того ж дня ОСОБА_1 приблизно об 11.00 год. у будинку № 52 у вказаному селі повторно таємно викрав належне ОСОБА_4 майно на загальну суму 152 грн.

Апеляційний суд під час розгляду справи за апеляцією прокурора у частині призначення покарання скасував вирок районного суду і постановив новий, яким призначив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, суд апеляційної інстанції частково приєднав покарання за вироком місцевого суду від

26 грудня 2011 року й остаточно призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить постановлені у справі судові рішення скасувати, а справу направити на нове розслідування через однобічність і неповноту досудового та судового слідства, істотне порушення кримінально-процесуального закону та порушення права ОСОБА_1 на захист.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який проти скарги захисника заперечував і вважав, що вирок апеляційного суду є законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 398 КПК 1960 року однією з підстав для скасування або зміни вироку, ухвали чи постанови є істотне порушення кримінально-процесуального закону.

Згідно з ч. 3 ст. 378 цього ж Кодексу вирок апеляційного суду повинен відповідати вимогам, зазначеним у статтях 332-335 цього Кодексу. Крім того, у вироку апеляційного суду зазначається зміст вироку суду першої інстанції, суть апеляції, мотиви прийнятого рішення.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 1 "Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку" (v0001700-06) , апеляційний суд перевіряє вирок суду першої інстанції в межах апеляції відповідно до ст. 365 КПК 1960 року. У зв'язку з цим він не наводить у своєму вироку доводів на підтвердження тих висновків суду першої інстанції, які не оспорено в апеляції, і скасовує вирок цього суду лише в тій частині, в якій визнав його незаконним чи не обґрунтованим.

Зокрема, якщо в апеляції порушено питання про скасування вироку суду першої інстанції у зв'язку з необхідністю застосувати більш суворе покарання або через неправильне звільнення засудженого від відбування покарання, апеляційний суд не наводить у вироку доказів на підтвердження винуватості особи у вчиненні злочину, доводів щодо кваліфікації діяння тощо.

Зазначених вимог кримінально-процесуального закону апеляційний суд не дотримався.

З матеріалів кримінальної справи вбачається, що за вироком місцевого суду ОСОБА_1 засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1

ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк

2 роки, та сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 було звільнено від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор, який брав участь у розгляді справи, подав до апеляційного суду скаргу, в якій, не оскаржуючи правильності встановлення фактичних обставин справи та кваліфікації дій засудженого, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину й особі засудженого внаслідок м'якості, просив вирок суду першої інстанції скасувати і постановити новий. Зокрема, прокурор вказував на незаконне застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК.

Апеляційний суд у мотивувальний частині вироку виклав зміст

ст. 365 КПК 1960 року і зазначив, що кваліфікацію дій засудженого за ч. 1 та ч. 2 ст. 185 КК відповідно до вказаної норми кримінально-процесуального закону не перевіряє. Разом із тим, дійшов висновку що кваліфікація злочинних дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185 КК є зайвою, як і призначення йому покарання за цією частиною та за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК.

Однак в порушення вимог ст. 378 КПК 1960 року у вироку апеляційного суду відсутнє обґрунтування такого рішення, як і відсутнє викладення прийнятого рішення в резолютивній частині вироку.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що вирок апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого суду необхідно врахувати наведене вище та постановити обґрунтоване рішення у справі з дотриманням усіх вимог і положень кримінально-процесуального та кримінального законів, з урахуванням також положень ч. 1 ст. 33 КК.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 394- 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI Перехідних положень КПК (4651-17) 2012 року, колегія суддів

Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Закарпатської області від 28 травня

2013 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.