Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді Орлової С.О.,

суддів: Бех М.О., Кульбаби В.М.,

з участю прокурора - Матюшевої О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Донецької області О. Єгорова щодо ОСОБА_1,

Вироком Київського районного суду м. Донецька від 25.02.2012 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, раніше не судиму визнано винною та засуджено:

за ч. 1 ст. 190 КК України - до покарання у виді обмеження волі на строк на 1 рік,

за ч. 2 ст. 190 КК України - до покарання у виді обмеження волі на строк на 2 роки,

за ч. 3 ст. 358 КК України - до покарання у виді обмеження волі на строк на 1 рік і 6 місяців.

На підставі ч. 1, 2 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки і 6 місяців.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

В апеляційному порядку вирок не оскаржувався.

Згідно з вироком, ОСОБА_1 визнано винною та засуджено за те, що вона 26.09.2005 року у денний час доби, знаходячись у приміщенні "Амстор" на вул. Стадіонній, 3 в м. Донецьку, шляхом надання завідомо неправдивих відомостей про своє місце роботи, уклала з представником ВАТ "РОДОВІД БАНК" кредитний договір від 26.09.2005 року на придбання відеокамери вартістю 2529 грн., не маючи наміру виконувати умови укладеного договору, чим заподіяла матеріальну шкоду у вказаній сумі.

22 грудня 2005 року ОСОБА_1, перебуваючи у приміщенні Першого відділення Донецького філіалу АБ "Експрес-Банку", що знаходиться в приміщенні залізничного вокзалу у м. Донецьку, шляхом надання підробленої довідки про працевлаштування у ТОВ "Дон - Мол", уклала з представником АБ "Експрес-Банк" кредитний договір від 22.12.2005 року на суму 5000 грн., не маючи наміру виконувати умови укладеного договору, ввівши в оману представників банківської установи, заподіявши матеріальну шкоду у вказаному розмірі.

22 грудня 2005 року ОСОБА_1, перебуваючи у приміщенні Першого відділення Донецького філіалу АБ "Експрес-Банку", що знаходиться в приміщенні залізничного вокзалу у м. Донецьку, діючи умисно, надала завідомо підроблену довідку про доходи та працевлаштування в ООО "Дон-Мол" м. Донецька від 15.12.2005 року, № 80, на своє ім"я, виготовлену при невстановлених в ході слідства обставинах, за допомогою якої 22 грудня 2005 року шахрайським шляхом заволоділа грошовими коштами АБ "Експрес-Банк".

Крім того, засуджена у період часу з січня 2005 року по березень 2006 року за аналогічних обставин неодноразово вчинила заволодіння чужим майном шляхом обману, заподіявши своїми діями КС "Фаворит" матеріальну шкоду в розмірі 3 798 грн., а ТОВ "ГФК-Кредитні технології" - в розмірі 3 436 грн. та 3 192 грн.

Не оспорюючи доведеності вини засудженої та погоджуючись з правильністю кваліфікацією її дій, прокурором в касаційній скарзі порушується питання про скасування судового рішення та направлення справи на новий судовий розгляд в зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням кримінально-процесуального закону.

Свою касаційну скаргу прокурор обґрунтовує тим, що на момент постановлення щодо ОСОБА_1 вироку, остання мала на утриманні неповнолітню дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, а відтак, з огляду на положення ст. 61 КК України у суду були відсутні законні підстави призначати ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі.

Заслухавши суддю-доповідача, міркування прокурора Матюшевої О.В., яка касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області не підтримала, вказуючи на законність судового рішення, оскільки щодо дитини ОСОБА_1 встановлено опіку, а тому, застосування такого покарання як обмеження волі вважає допустимим, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково.

Відповідно до положень ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Враховуючи те, що санкціями статей, за якими засуджено ОСОБА_1, передбачено застосування основного покарання у виді обмеження волі, то таке покарання може бути призначено вироком суду з урахуванням всіх обставин справи, за винятком випадків, передбачених ч. 3 ст. 61 КК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 КК України, обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 14 років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент постановлення щодо ОСОБА_1 вироку, остання мала на утриманні неповнолітню дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, що унеможливлювало призначення ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі.

Отже твердження прокурора, яка брала участь у розгляді справи судом касаційної інстанції, про правильність призначеного засудженій ОСОБА_1 покарання, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки воно не грунтується на положеннях ч.3 ст. 61 КК України.

Разом з тим, хоча санкціями ч.1 та 2 ст. 190 КК України і передбачене покарання у виді штрафу, яке є більш м'яким за обмеження волі, а ч.3 ст. 358 КК України, окрім обмеження, передбачене тільки позбавлення волі, проте, прокурор питання про скасування вироку щодо ОСОБА_1 через м'якість призначеного покарання або безпідставного звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України (2341-14) , не порушує, і у разі призначення, при новому судовому розгляді, наведених вище покарань це б погіршувало становище засудженої, що, у відповідності до ст. 400 КПК України (1960), є неприпустимим.

У відповідності до п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7, від 24 жовтня 2003 року (v0007700-03) "Про практику призначення судами кримінального покарання" суд не вправі перейти до більш м'якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за якою засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. У таких випадках суд, за наявності до того підстав, відповідно до ст. 7 КПК (4651-17) повинен закрити справу і звільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання.

За наведених обставин засуджена ОСОБА_1 підлягає звільненню від відбування покарання.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України 1960 року, п.п. 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів -

Касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області задовольнити частково, вирок Київського районного суду м. Донецька від 25 лютого 2012 року щодо ОСОБА_1 змінити - звільнити ОСОБА_1 від призначеного покарання.

У решті вирок щодо ОСОБА_1 залишити без змін.