Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів: Суржка А.В., Тельнікової І.Г.,

за участю прокурора Таргонія О.В.,

засудженого ОСОБА_1,

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 10 жовтня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 13 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 07 грудня 2012 року,-

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 13 червня 2012 року

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України,

раніше не судимого,

засуджено: за ч. 1 ст. 197-1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за ч. 3 ст. 197-1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за ч.3 ст. 358 КК України в редакції Закону України від 11 червня 2009 року до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 остаточно визначено покарання у виді штрафу в розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за злочини, передбачені ч. 1, ч. 3 ст. 197-1, ч. 3 ст. 358 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності і кримінальну справу про його обвинувачення закрито.

Вирішені питання про запобіжний захід, речові докази та судові витрати.

За обставин, встановлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку, ОСОБА_2 у серпні 2007 року самовільно зайняв належну ОСОБА_3 на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0030 га, ринковою вартістю 31252 грн., що по АДРЕСА_1, завдавши значної шкоди власнику і вчинив на ній самовільне будівництво гаража.

Крім того ОСОБА_2, не являючись власником земельної ділянки площею 0,0030 га., що по АДРЕСА_1, використав завідомо підроблений документ - Державний акт на право приватної власності на землю 111-ЛВ № 065210, виданий 26 липня 2001 року на підставі ухвали 12-ої сесії 3-го скликання Львівської міської ради № 959 від 22 лютого 2001 року, подавши його в серпні 2007 року в ЛКП "Княже місто" по вул. Тихій, 5 у м. Львові з метою захоплення вказаної земельної ділянки і незаконного будівництва індивідуального гаража.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 07 грудня 2012 року вирок місцевого суду змінено: скасовано за ч.3 ст. 358 КК України і в цій частині провадження по справі закрито за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину; виключено з резолютивної частини вироку посилання на звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності і на закриття кримінальної справи про його обвинувачення.

Ухвалено вважати ОСОБА_1 засудженим: за ч. 1 ст. 197-1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за ч. 3 ст. 197-1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ухвалено вважати ОСОБА_1 засудженим до покарання у виді штрафу в розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

На підставі ст. 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

В решті вирок залишено без зміни.

В касаційній скарзі засуджений порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на нове розслідування. Вважає, що неправомірно притягнутий до кримінальної відповідальності, оскільки акт попередження ЖЕКу, постанови про накладення штрафу були складені на іншу особу - колишню дружину ОСОБА_4 Вказує, що невизначений власник спірної земельної ділянки і тому ОСОБА_3 не може бути потерпілим по кримінальній справі, не перевірено чи він особисто отримував державний акт на землю. Стверджує, що право на спірну земельну ділянку є предметом цивільного позову, в якому ставиться питання про іншу адресу гаражу (АДРЕСА_2, а не АДРЕСА_1), в зв'язку з чим, на думку засудженого, ця ділянка належить до земель м. Львова, а не потерпілому ОСОБА_3 Зазначає, що протокол обшуку від 4 серпня 2008 року був сфальсифікований, вказує на необхідності витребування з Окремого відділу обробки даних центральної підсистеми інтегрованої інформаційно-телекомунікаційної системи "Гарт" даних чи перетинав державний кордон ОСОБА_3 в період з 1 січня 1997 року по даний час.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого на підтримку доводів касаційної скарги, думку прокурора, який просив ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення ОСОБА_3 про залишення судових рішень без змін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду щодо законності та обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому вона повинна відповідати тим же вимогам, що і рішення суду першої інстанції, тобто бути законною та обґрунтованою.

Крім того, згідно зі ст. 377 КПК України в редакції 1960 року, в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені докладні мотиви постановленого рішення, усі доводи, що містяться в апеляції, мають бути проаналізовані та жоден з них не повинен залишатися без відповіді. У разі залишення апеляції без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, через які її визнано необґрунтованою.

Однак, як убачається з матеріалів справи, апеляційний суд не дотримався цих вимог і положень закону.

Так, в поданій засудженим апеляції (т. 4 а. с. 151 - 153) в частині засудження його за ч. ч. 1, 3 ст. 197-1 КК України ставилось питання про неповноту та однобічність досудового та судового слідства, зокрема, те, що судом першої інстанції не встановлено, до якої адреси відноситься спірний гараж (АДРЕСА_1 або належить до земель м. Львова, що є неоднозначним з огляду на те, що право на спірну земельну ділянку є предметом цивільного позову, в якому ставиться питання про іншу адресу гаражу - АДРЕСА_2, а не АДРЕСА_1). Стверджував засуджений в апеляції і про те, що він неправомірно притягнутий до кримінальної відповідальності, оскільки акт попередження ЖЕКу, постанови про накладення штрафу були складені на іншу особу - його колишню дружину ОСОБА_4 Вказував ОСОБА_1, що невизначений власник спірної земельної ділянки і тому ОСОБА_3 не може бути потерпілим по кримінальній справі, не перевірено чи останній особисто отримував державний акт на землю. Зазначав ОСОБА_1, що свідок ОСОБА_5 заперечив в суді першої інстанції факт підписання ним протоколу обшуку від 4 серпня 2008 року (т. 2 а. с. 30). Вказував засуджений в апеляції і на відсутності відповіді на запит суду першої інстанції щодо витребування з Окремого відділу обробки даних центральної підсистеми інтегрованої інформаційно-телекомунікаційної системи "Гарт" даних, чи перетинав державний кордон ОСОБА_3 в період з 1 січня 1997 року по даний час. В зв'язку з вищенаведеними доводами засуджений ОСОБА_1 порушував питання про скасування вироку суду першої інстанції та повернення справи на додаткове розслідування.

Проте, як убачається з ухвали, апеляційний суд при розгляді справи в частині доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. ч. 1, 3 ст. 197-1 КК України суті зазначених доводів не навів, ретельно їх не перевірив і не проаналізував, переконливої відповіді на них не дав, а лише обмежився наведенням в ухвалі доказів, на які послався суд першої інстанції у вироку. Разом з тим, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про зміну вироку щодо ОСОБА_1 в зв'язку з його засудженням за ч. 3 ст. 358 КК України і закриття справи в цій частині на підставі ст. 49 КК України.

За таких обставин касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, ухвала апеляційного суду - скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого слід ретельно перевірити доводи апеляції засудженого, надавши на них мотивовану відповідь, в тому числі звернути увагу на правильність застосування судом першої інстанції ст. 70 КК України, враховуючи закриття справи на підставі ст. 49 КК України, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 07 грудня 2012 року щодо ОСОБА_1 - скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.