Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлянської В.І.,

суддів: Лагнюка М.М., Кравченка С.І.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 7 жовтня 2013 року касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 6 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 серпня 2013 року щодо останнього,

Вироком Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 6 червня 2013 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Сімферополя АР Крим, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, не судимого в силу ст. 89 КК України,

засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України до 6 років позбавлення волі з конфіскацією Ѕ частини майна, яке є власністю засудженого.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він у невстановлений слідством час, у невстановленому місці та у невстановленої особи придбав невстановлену кількість наркотичного засобу "опій ацетильований" і 22 березня 2012 року близько 12 години 20 хвилин біля будинку № 16 по вулиці Леніна в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим, умисно, з корисливою метою незаконно збув громадянину ОСОБА_3 за 400 гривень медичний шприц об'ємом 5 мл., з рідиною темно-коричневого кольору масою 4,0 гр., яка містить особливо небезпечний наркотичний засіб опій ацетильований масою 0,108 гр. в перерахунку на суху речовину.

Ухвалою Автономної Республіки Крим від 15 серпня 2013 року вирок районного суду щодо ОСОБА_2 залишений без зміни.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_2, не оспорюючи правильності кваліфікації дій останнього та доведеності його вини, просить судові рішення змінити, оскільки призначене судом покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, і призначити на підставі ст. 69 КК України більш м'яке покарання, ніж передбачено законом та звільнити останнього від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком застосувавши ст. 75 КК України. При цьому зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при призначенні покарання не враховані наступні пом'якшуючі обставини: скоєння злочину вперше; те, що за місцем проживання характеризується позитивно; являється єдиним годувальником в сім'ї, на його утриманні знаходяться двоє батьків інвалідів; страждає на тяжкі захворювання та потребує оперативного лікування.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, вироком суду доведена і в касаційній скарзі під сумнів не ставиться, так само як правильність кваліфікації його злочинних дій, і в колегії суддів сумніву не викликає, а тому касаційним судом вирок в цій частині не перевіряється.

Призначене ОСОБА_2 покарання судом першої інстанції у вигляді 6 років позбавлення волі з конфіскацією Ѕ частини майна, яке є його власністю, з врахуванням всіх обставин справи та особи засудженого, є обґрунтованим і необхідним для його виправлення та попередження вчинення аналогічних злочинів, відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляцією захисника ОСОБА_1, в порядку ст. 404 КПК України, перевіривши ретельно всі доводи апеляційної скарги, не знайшов підстав для зміни вироку суду і призначення більш м'якого покарання ОСОБА_2, ніж передбачено законом, та звільнення від призначеного покарання з випробуванням. Оскільки, суд першої інстанції врахував щире каяття ОСОБА_2 у вчиненому, а також прийняв до уваги відсутність обтяжуючих вину обставин, та обґрунтовано дійшов висновку щодо необхідності призначення останньому покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням.

Також, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що доводи захисника про пом'якшення ОСОБА_2 покарання внаслідок хвороби є безпідставними, оскільки на підставі ч. 2 ст. 84 КК України, в разі захворювання засудженого і підтвердження його захворювання медичним висновком, питання про його звільнення від покарання за хворобою вирішується судом за місцезнаходженням установи виконання покарань, відповідно до ст. ст. 537, 539 КПК України.

Не знайшли свого підтвердження і доводи захисника про те, що засуджений ОСОБА_2 має на утриманні своїх батьків інвалідів, оскільки вони є пенсіонерами та отримують пенсію.

Ухвала апеляційного суду про залишення апеляції захисника без задоволення, а вироку суду першої інстанції без зміни, відповідає вимогам ст. 419 КПК України, є законною та вмотивованою.

Таким чином, навіть при наявності тих обставин, які на думку захисника пом'якшують покарання засудженому ОСОБА_2, суд першої інстанції призначив покарання з дотриманням вимог ст. 65 КК України і підстав для його пом'якшення касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для зміни судових рішень і задоволення скарги захисника ОСОБА_1, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_2, та вважає, що у відкритті провадження за його касаційною скаргою слід відмовити на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів -

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого за ч. 2 ст. 307 КК України ОСОБА_2 на вирок Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 6 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 серпня 2013 року щодо останнього.