Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мороза М.А., суддів Кульбаби В.М., Орлової С.О., за участю: прокурора Гошовської Ю.М. розглянула в судовому засіданні 3 жовтня 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_5, захисника ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_7 на вирок Апеляційного суду Запорізької області від 20 березня 2013 року.

Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2011 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Леухи Іллінецького району Запорізької області, громадянина України, не судимого, засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки, а на підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки і покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути зі ОСОБА_5: на користь потерпілого ОСОБА_7 на відшкодування матеріальної шкоди 16 928,74 грн. і 100 000 грн. моральної шкоди; в дохід держави 1 824,25 грн. судових витрат.

Вироком Апеляційного суду Запорізької області від 20 березня 2013 року зазначений вирок скасовано в частині призначення ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 75 КК України і постановлено вирок, яким йому призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки, а на підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2011 році" від 8 липня 2011 року звільнено від покарання.

ОСОБА_5 визнано винним і засуджено за те, що він 14 серпня 2009 року о 10 год. 30 хв., керуючи автомобілем ГАЗ-21, рухаючись по проїзній частині проспекту Леніна у напрямку вул. Запорізької в м. Запоріжжя по крайньому лівому ряду, на порушення вимог п.п. 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , наближаючись до неврегульованого пішохідного переходу, проявив неуважність до дорожньої обстановки, маючи об'єктивну можливість своєчасно виявити пішохода ОСОБА_7, який перетинав дорогу на неврегульованому пішохідному переході, своєчасно не прийняв мір до зниження швидкості та зупинки свого транспортного засобу, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_7 Внаслідок ДТП пішоходу ОСОБА_7 спричинено тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 посилається на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Стверджує, що його винуватість матеріалами справи не доведена. Зазначає, що розслідування справи велося з обвинувальним нахилом, порушено презумпцію його невинуватості. Просить скасувати вирок та направити справу на новий судовий розгляд.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, наводячи аналогічні доводи, стверджує, що його підзахисний Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) не порушував. Вважає розмір відшкодованої моральної шкоди занадто великою. Просить скасувати вирок та направити справу на новий судовий розгляд.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_7 посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості та безпідставну відмову у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі. Просить скасувати вирок у частині застосування до ОСОБА_5 амністії та збільшити розмір відшкодованої моральної шкоди до 150 000 грн.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який просив вирок скасувати та звільнити ОСОБА_5 на підставі акту амністії від кримінальної відповідальності із закриттям провадження у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги засудженого та захисника підлягають частковому задоволенню, касаційна скарга потерпілого задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні зазначеного у вироку злочину ґрунтується на сукупності зібраних у справі і ретельно досліджених судом доказах, і є правильним.

Так, з показань у судовому засіданні експерта ОСОБА_8 та даних висновків судових автотехнічних експертиз, в результаті проведених розрахунків встановлено, що показання ОСОБА_5 щодо розвитку дорожньої обстановки є неспроможними, оскільки видимість руху не було обмежено, водій мав технічну можливість запобігти дорожньо-транспортній пригоді, наїзд відбувся на пішохідному переході.

Ці показання узгоджуються з показаннями свідків-очевидців події ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, даними висновку судово-медичної експертизи, протоколів відтворення обстановки та обставин події та іншими доказами.

За встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_5 кваліфіковано правильно.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б тягнули безумовне скасування судових рішень, не встановлено.

Цивільний позов розглянуто відповідно до вимог закону.

Також судом вірно звільнено ОСОБА_5 від покарання на підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2011 році" від 8 липня 2011 року, оскільки він вперше вчинив з необережності тяжкий злочин, має неповнолітню дитину ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 4 а.с. 216), вину не визнав, але просив застосувати до нього амністію.

Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України 1960 року, п.п. 11, 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України 2012 (4651-17) року, колегія суддів

Вирок Апеляційного суду Запорізької області від 20 березня 2013 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, касаційні скарги засудженого ОСОБА_5, захисника ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_7 - без задоволення.