Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Широян Т.А.,

суддів: Фурика Ю.П., Леона О.І.,

за участю прокурора Матюшевої О.В.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 01 жовтня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_9 на вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 08 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 13 березня 2013 року.

Вироком Гайсинського районного суду Вінницької області від 08 лютого 2012 року засуджено

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянку України, таку, що не

має судимості,

за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Стягнуто із засудженої ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_3 12735 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 175000 грн - моральної.

Вирішено питання про речові докази.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 13 березня 2013 року вирок суду залишено без зміни.

Як встановив місцевий суд, 23 грудня 2008 року близько 17 години ОСОБА_2, перебуваючи в будинку АДРЕСА_1 на ґрунті виниклих неприязних відносин, під час сварки, умисно, з метою вбивства нанесла кухонним ножем удар у ліву половину грудної клітки ОСОБА_4, що спричинило смерть останнього.

У касаційній скарзі захисник посилається на те, що суд не встановив мотив скоєння злочину засудженою. Стверджує, що у засудженої не було умислу позбавляти життя потерпілого, а діяла вона в стані сильного душевного хвилювання, оскільки ініціатором сварки був потерпілий, який вів себе агресивно. Просить судові рішення щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд,

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника, перевіривши матеріали справи, обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, за обставин, викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на сукупності зібраних у справі доказів, і є правильним.

Як убачається із висновку судово-медичної експертизи, на який послався суд, на трупі ОСОБА_4 було виявлено тілесне ушкодження у вигляді колото-різаної рани в області серця, яке могло бути спричинено потерпілому нанесенням засудженою удару ножем зверху вниз, справа на ліво.

Твердження у касаційній скарзі про те, що умислу на позбавлення життя потерпілого у засудженої ОСОБА_2 не було, а вона діяла в стані сильного душевного хвилювання, перевірялися як судом першої, так і апеляційної інстанції і не знайшли свого підтвердження. Зокрема, суд обґрунтував висновок про спрямованість умислу засудженої на вбивство потерпілого і тим, що за показаннями свідка ОСОБА_3 між її сином та засудженою, за ініціативою останньої, виникали часті сварки на ґрунті ревнощів і що у жовтні 2008 року засуджена приїжджала до нього додому та погрожувала ножем.

Крім того, показання засудженої про протиправне насильство стосовно неї та її матері, яке викликало у неї сильне душевне хвилювання, суд обґрунтовано не взяв до уваги та визнав неправдивими, оскільки дані показання спростовуються висновками судово-медичних експертиз № 495, № 496 про відсутність тілесних ушкоджень у ОСОБА_5 та ОСОБА_2; даними з протоколів огляду місця події, відповідно до яких загальна обстановка в кімнатах не порушена; також даними у висновку судово-медичної експертизи № 225 про локалізацію та характер ушкоджень на тілі потерпілого і про причини смерті ОСОБА_4

Посилання захисника на те, що засуджена вчинила злочин у стані сильного душевного хвилювання, не можна визнати переконливими. Вони спростовуються актами стаціонарної судово-психолого-психіатричної експертизи № 29, № 219, відповідно до яких ОСОБА_2 на хронічне душевне захворювання не страждала, перебувала поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності, в період вчинення злочину ОСОБА_2 могла усвідомлювати свої дії та керувати ними, в стані класичного фізіологічного афекту не перебувала. Крім того, висновки стаціонарних судово-психолого-психіатричних експертиз підтвердили в судовому засіданні експерти ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, вказавши, що стан вираженої емоційної напруги, в якому знаходилась ОСОБА_2 в період вчинення злочину, не позбавляв здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Таким чином, місцевий суд, дослідивши зібрані докази і давши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину та правильно кваліфікував її дії за ч. 1 ст. 115 КК України.

При призначенні покарання, відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд урахував тяжкість вчиненого злочину, дані про її особу. З урахуванням усіх обставин справи, у тому числі й пом'якшуючих покарання обставин, на які захисник посилається у своїй скарзі, суд призначив покарання, яке є мінімальним, передбачене санкцією ч. 1 ст. 115 КК України

Апеляційний суд переглядаючи справу в апеляційному порядку врахував доводи, наведені в апеляційній скарзі засудженої, які є аналогічними доводам касаційної скарги захисника, дав на них обґрунтовані відповіді та навів докладні мотиви прийнятого рішення.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, що тягнуть скасування судових рішень не виявлено.

Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України (1001-05) 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

Вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 08 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 13 березня 2013 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 - без задоволення.