5-3422км13 Про шахрайське заволодіння грошовими коштами фізичних осіб - 29.08.2013 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 29 серпня 2013 року справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції на ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 вересня 2012 року щодо ОСОБА_5

Вироком Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 03 липня 2012 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1

народження, громадянина України, раніше не судимого,

за ч. 2 ст. 190 КК України до позбавлення волі на строк 2 (два) роки;

за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України до позбавлення волі на строк 1 (один) рік;

за ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК України до позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_5 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю.

Вирішено питання речових доказів та судових витрат по справі.

ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за те, що він, 25 жовтня 2010 року, уклавши з ОСОБА_6 угоду про надання юридичної допомоги у цивільній справі, шляхом обману і зловживання довірою, переконавши останню в тому, що в найкоротший термін посприяє вирішенню її цивільного позову в Ялтинському міському суді з позитивним для неї результатом, заволодів грошовими коштами в сумі 3000 доларів США та при цьому, жодних дій на користь потерпілої не здійснив і грошовими коштами розпорядився на власний розсуд.

Крім того, ОСОБА_5, діючи повторно, у листопаді 2010 року, шляхом обману та зловживання довірою заволодів належними ОСОБА_6, грошовими коштами в сумі 2000 доларів США, переконавши останню, що посприяє позитивному вирішенню питання перевірки скарги останньої в прокуратурі, однак жодних дій на користь потерпілої не здійснив та грошовими коштами розпорядився на власний розсуд.

Крім того, на початку лютого 2012 року, ОСОБА_7 звернулась до ОСОБА_5 за наданням допомоги у оскарженні рішення Ялтинського міського суду в апеляційному суді, на що останній, з метою обману і зловживання довірою, повідомив, що для скасування судового рішення необхідно 3000 доларів США. ОСОБА_8 спочатку погодилась на цю пропозицію, однак пізніше відмовилась від неї і грошових коштів не передала.

Крім того, 02 березня 2012 року, ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_7 завідомо неправдиві відомості про те, що може допомогти їй в позитивному розгляді цивільного позову її батька - ОСОБА_9 і запропонував передати йому хабар для судді у розмірі 2000 доларів США, 500 доларів США з яких отримав 03 березня 2012 року та розпорядився ними на власний розсуд.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 вересня 2012 року вирок суду першої інстанції змінено. Скасовано засудження ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК України за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого цими статтями і кримінальну справу в цій частині закрито. В решті вирок суду залишено без зміни та визначено вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 2 ст. 190 КК України до позбавлення волі на строк 2 (два) роки, за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України до позбавлення волі на строк 1 (один) рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_5 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і справу направити на новий апеляційний розгляд з підстав неправильного застосування кримінального закону та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого. Не погоджується з висновком апеляційного суду щодо скасування вироку суду першої інстанції в частині засудження ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 27 ч. 4 ст. 369 КК України, оскільки враховуючи рекомендації Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 року "Про судову практику у справах про злочини проти власності" (v0010700-09) вважає, що дії ОСОБА_5 слід кваліфікувати як схиляння до давання хабара. Крім того, зазначає, що в зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону апеляційним судом при прийнятті рішення про зміну вироку суду першої інстанції в частині кваліфікації дій засудженого, визначене йому остаточне покарання є таким, що не відповідає тяжкості вчинених злочинів і особі ОСОБА_5 внаслідок м'якості.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка вважала, що касаційну скаргу прокурора слід задовольнити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи касаційної скарги прокурора щодо неправильного застосування кримінального закону апеляційним судом колегія суддів вважає обґрунтованими.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції приймаючи рішення про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_5 у частині його засудження за ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК України обґрунтував його тим, що формулювання пред'явленого ОСОБА_5 обвинувачення свідчить про те, що пропонуючи свою допомогу потерпілим і посилаючись, при цьому, на службових осіб, останній не мав наміру передавати гроші цим особам, а використав їх особисто на себе. Він свідомо вводив потерпілих в оману і використовував їх помилку, щоб досягти певного результату - заволодіти грошима потерпілих в своїх інтересах. За таких обставин, дії ОСОБА_5 не можуть бути кваліфіковані як підбурювання до давання хабара за відсутністю у його діях складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 27 та ч. 4 ст. 369 КК України.

Однак, з таким висновком апеляційного суду колегія суддів погодитись не може, оскільки враховуючи роз'яснення п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 року "Про судову практику у справах про злочини проти власності" (v0010700-09) відповідно до яких отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи цінності нібито для передачі службовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Якщо при цьому винна особа схилила певну особу до замаху на давання хабара, її дії слід кваліфікувати також за відповідною частиною статті 15 та відповідною частиною статті 369 КК України з посиланням на частину четверту статті 27 КК України.

Враховуючи обставини справи та пояснення потерпілих, дані ними як під час досудового слідства так і в ході судового слідства, відповідно до яких потерпілі передавали ОСОБА_5 грошові кошти саме з метою їх подальшої передачі посадовим особам для позитивного вирішення їх питань, наведений висновок апеляційного суду про відсутність в діях засудженого складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК України зроблений без достатніх на те підстав та є передчасним.

Тому, з огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції та таким чином допустив неправильне застосування кримінального закону, в зв'язку з чим ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року, а справа направленню на новий апеляційний розгляд під час якого слід ретельно перевірити обґрунтованість доводів поданих на вирок районного суду апеляцій, перевірити всі докази по справі, дати діям ОСОБА_5 належну юридичну оцінку, з урахуванням всього вищезазначеного у даній ухвалі і, виходячи із достовірно встановлених обставин, а також врахувавши та перевіривши доводи касаційної скарги прокурора, прийняти законне та обґрунтоване рішення і призначити покарання з урахуванням вимог ст. 65 КК України.