Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлової С.О.суддів Швеця В.А., Квасневської Н.Д. за участю прокурора Саленка І.В.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 29 серпня 2013 року справу за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 листопада 2012 року.

Із матеріалів, які надійшли з суду першої інстанції вбачається, що ОСОБА_5, звернулась до суду зі скаргою, в порядку ст. 236 КПК України 1960 року, на неправомірні дії посадових осіб прокуратури Одеської області при направленні її заяви від 21 вересня 2012 року до прокуратури Березівського району, Одеської області, в якій вона просила порушити кримінальну справу стосовно посадових осіб ГУ УМВС України в Одеській області.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2012 року скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 листопада 2012 року постанову суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на незаконність та необґрунтованість, на її думку, судових рішень, просить їх скасувати і справу направити на новий судовий розгляд, оскільки вважає, що вони суперечать вимогам 55 Конституції України (254к/96-ВР) , яка передбачає можливість оскарження дій прокуратури в судовому порядку та ст. 97 КПК України 1960 року, яка передбачає прийняття рішення про порушення кримінальної справи або її відмову в результаті розгляду заяви про вчинення злочину. Стверджує, що суд першої інстанції не вмотивував належним чином свого рішення, а апеляційний суд, всупереч вимогам ст. 377 КПК України 1960 року, не перевіривши належним чином всіх доводів її апеляції, передчасно відмовив у її задоволенні.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав, що судові рішення слід залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В оскаржуваній постанові, суд першої інстанції послався на те, що нормами КПК України (1001-05) 1960 року передбачено лише порядок судового контролю над досудовим слідством відносно постанов про відмову в порушенні кримінальної справи, про порушення кримінальної справи, про закриття кримінальної справи. Скарги на дії прокурора розглядаються судом при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті. Суд не наділений повноваженнями зобов'язувати прокуратуру приймати рішення в порядку ст. 97 КПК України 1960 року та визнавати дії прокурора при розгляді заяв про злочин незаконними, оскільки це не передбачено кримінально-процесуальним законодавством. Крім того, суд першої інстанції у своїй постанові вказав, що відповідно до Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) , прокуратура Одеської області може доручити проведення перевірки по заяві своєму структурному підрозділу, як було зроблено в даному випадку.

Колегія суддів погоджується з наведеним у постанові суду висновком про передбачену Законом України "Про прокуратуру" (1789-12) можливість доручення прокуратурою проведення перевірки по заяві своєму структурному підрозділу, як було зроблено в даному випадку.

Разом з тим, не можна вважати правильним обґрунтування, наведене у постанові суду першої інстанції щодо можливості оскарження дій прокурора в суді лише при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, а також щодо відсутності у суду повноважень зобов'язувати прокуратуру приймати рішення в порядку ст. 97 КПК України 1960 року та визнавати дії прокурора при розгляді заяв про злочин незаконними, оскільки воно суперечить рішенню Конституційного суду України від 14. 12. 2011 року № 19-рп/2011 (v019p710-11) , в якому розтлумачено, що положення статті 97 КПК України 1960 року в аспекті конституційного звернення і конституційного подання та в системному зв'язку з положеннями частини другої статті 55 Конституції України, частини третьої статті 110, частини п'ятої статті 234, частини другої статті 236 КПК України 1960 року, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати в кримінальному судочинстві.

Також Конституційним Судом України визначено, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України (1001-05) 1960 року.

Тому, колегія суддів вважає, що обґрунтовуючи прийняте рішення по цій справі, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність у нього повноважень визнавати дії прокурора при розгляді заяви про злочин незаконними, оскільки це не передбачено кримінально-процесуальним законодавством, адже Кримінально-процесуальний кодекс України (1001-05) 1960 року передбачає можливість оскарження дій прокурора.

Не погоджується колегія суддів також з висновком суду про відсутність у нього повноважень зобов'язувати прокуратуру приймати рішення в порядку ст. 97 КПК України 1960 року, оскільки КПК України (1001-05) 1960 року, не передбачає іншого порядку розгляду заяв про злочини у кримінальному провадженні, ніж той, що передбачено ст. 97 КПК України 1960 року.

Всі зазначені недоліки залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, який переглядаючи постанову суду першої інстанції за апеляцією ОСОБА_5, всупереч вимогам ст. 377 КПК України 1960 року, не перевірив належним чином всіх її доводів, обґрунтованих відповідей на них не дав та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що при постановленні судових рішень у даній справі судами були допущені такі порушення вимог кримінально-процесуального закону, які, відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України 1960 року слід визнати істотними та у зв'язку з якими, згідно з ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року, постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, під час якого суду необхідно врахувавши все вищезазначене, розглянути скаргу по суті та постановити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 394- 398 КПК України 1960 року та п. п. 11, 15 Перехідних положень КПК України (4651-17) , колегія суддів,

касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 листопада 2012 року скасувати і справу направити на новий судовий розгляд.