5-2792к13 Про заволодіння грошовими коштами, призначеними для утримання РВ України, шляхом зловживання бухгалтером своїм службовим становищем та внесенням до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей - 29.08.2013 Прийняття

головуючого Вільгушинського М. Й.,суддів Мороза М. А. і Дембовського С. Г.,за участю прокурора захисника засудженої Саленка І. В., ОСОБА_5, ОСОБА_6 розглянула в судовому засіданні в м. Києві 29 серпня 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженої ОСОБА_6 на судові рішення щодо неї та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Апеляційного суду Вінницької області від 13 березня 2013 року щодо ОСОБА_6

Вироком Погребищенського районного суду Вінницької області від 3 грудня 2012 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянку України, таку, що не має судимості,

засуджено за ч. 5 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з здійсненням фінансових операцій та введенням бухгалтерського обліку, строком 2 роки, з конфіскацією всього майна, яке є її власністю.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності.

Цим же вироком також засуджено ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 щодо яких касаційні скарги не подані.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватою та засуджено за те, що вона, будучи службовою особою, провідним спеціалістом фінансового сектору Козятинського РВ УМВС України у Вінницькій області, протягом травня 2005 - вересня 2008 року, зловживаючи своїм службовим становищем, незаконно заволоділа грошовими коштами, призначеними для утримання Козятинського РВ УМВС України у Вінницькій області в сумі 382 522, 23 грн., чим завдала шкоду державі на зазначену суму.

Крім того, ОСОБА_6 обвинувачувалася в тому, що будучи службовою особою, шляхом внесення в офіційні документи завідомо неправдивих відомостей, вчинила службове підроблення.

Також ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_9, працюючи касирами-бухгалтерами в Козятинському РВ УМВС України у Вінницькій області, діючи як посібники у співучасті із ОСОБА_6 заволоділи грошовими коштами, призначеними для утримання Козятинського РВ УМВС України у Вінницькій області в сумі 52 451, 88 грн., 23 916,42 грн. та 71 731, 86 грн. відповідно.

За апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, вказаний вирок місцевого суду в частині призначення засудженим додаткового покарання та звільнення ОСОБА_6 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності, скасовано Апеляційним судом Вінницької області та постановлено свій вирок від 13 березня 2013 року.

Цим вироком призначено покарання:

ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з здійсненням фінансових операцій та введенням бухгалтерського обліку, строком 2 роки, з конфіскацією всього майна, яке є її власністю; за ч. 1 ст. 366 КК України 1 рік обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з здійсненням фінансових операцій та введенням бухгалтерського обліку, строком 1 рік, та на підставі ч. 5 ст. 74, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв'язку з закінченням строків давності звільнено від призначеного покарання за ч. 1 ст. 366 КК України;

ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 27 і ч. 2 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з здійсненням фінансових операцій, строком 1 рік; та на підставі ч. 5 ст. 74, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України зв'язку з закінченням строків давності звільнено від призначеного покарання; за ч. 5 ст. 27 і ч. 3 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з здійсненням фінансових операцій, строком 2 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням на неї обов'язків, передбачених п. п. 2-4 ч. 1 ст. 76 КК України; виключено з резолютивної частини формулювання щодо застосування ст. 70 КК України;

ОСОБА_10 за ч. 5 ст. 27 і ч. 2 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з здійсненням фінансових операцій, строком 1 рік; та на підставі ч. 5 ст. 74, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв'язку з закінченням строків давності звільнено від призначеного покарання; за ч. 5 ст. 27 і ч. 3 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з здійсненням фінансових операцій, строком 2 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_10 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням на неї обов'язків, передбачених п. п. 2-4 ч. 1 ст. 76 КК України; виключено з резолютивної частини формулювання щодо застосування ст. 70 КК України;

ОСОБА_9 за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з здійсненням фінансових операцій, строком 1 рік; за ч. 5 ст. 27 і ч. 3 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з здійсненням фінансових операцій, строком 2 роки, та на підставі ст. 70 КК України визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і 2 місяці з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з здійсненням фінансових операцій, строком 2 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням на неї обов'язків, передбачених п. п. 2-4 ч. 1 ст. 76 КК України.

У решті вирок щодо засуджених залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи вирок апеляційного суду в частині засудження засуджених, правильності кваліфікації їх дій, а ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 і призначеного покарання, порушує питання про зміну вироку щодо ОСОБА_6 у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, оскільки суд у порушення вимог ч. 3 ст. 61 КК України, призначив їй покарання у виді обмеження волі, не врахувавши перебування на її утриманні дитини віком до 14 років.

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 порушує питання про скасування вироків Погребищенського районного суду Вінницької області від 3 грудня 2012 року та Апеляційного суду Вінницької області від 13 березня 2013 року в частині її засудження за ч. 5 ст. 191 КК України з направленням справи на нове розслідування. Посилається на те, що в цій частині пред'явлене їй обвинувачення немотивоване та невірно кваліфіковано її дії. Також стверджує, що не було встановлено кому була заподіяна шкода внаслідок її протиправних дій, а в судових рішеннях не містяться обґрунтування висновків щодо заволодіння нею грошовими коштами в сумі 382 522, 23 грн. Зазначає, що на досудовому слідстві не були виконанні вказівки суду при направленні справи на додаткове розслідування, на що не звернули уваги при розгляді справи ні суд першої, ані апеляційної інстанцій. Крім того, вважає, що їй призначено надмірно суворе покарання, оскільки належним чином не враховано дані про її особу та пом'якшуючі покарання обставини.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги прокурора та проти задоволення скарги засудженої, думку засудженої та її захисника, які просили задовольнити скаргу засудженої, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що вони підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 323, 324, 334 КПК України 1960 року та роз'яснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29 червня 1990 року (v0005700-90) (зі змінами внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 4 червня 1993 року (v0003700-93) , № 12 від 3 грудня 1997 року (v0012700-97) , № 6 від 30 травня 2008 року (v0006700-08) ) "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" у мотивувальній частині обвинувального вироку викладається весь обсяг обвинувачення визнаного судом доведеним, а також наводяться докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного. При цьому суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів. Висновки суду щодо оцінки доказів слід викласти у вироку в точних та категоричних судженнях, які б виключали сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації злочину повинно полягати у зіставленні ознак установленого судом злочинного діяння і ознак злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом і у формулюванні висновку про їх відповідність.

Зазначені вимоги кримінально-процесуального закону не були дотримані як судом першої так і апеляційної інстанцій при розгляді справи та постановленні вироків щодо ОСОБА_6

Так, у вироку районного суду не наведено доказів щодо наявності у ОСОБА_6 статусу службової особи, а також не проаналізовано таких доказів з формулюванням відповідного висновку.

Крім того, вказаний вирок не містить висновків щодо оцінки доказів, а лише перераховує докази надані органом досудового слідства.

Зазначені недоліки залишені поза увагою судом апеляційної інстанції при перевірці вироку щодо ОСОБА_6

Окрім того, апеляційний суд, викладені доводи засудженої ОСОБА_6 та її захисника в апеляції ретельно не перевірив, належним чином не проаналізував, докладної відповіді на них не дав і постановляючи новий вирок свого рішення належним чином не мотивував.

Заслуговують на увагу доводи прокурора і про те, що суд призначив засудженій ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 366 КК України в порушення вимог кримінального закону.

Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_6 на момент скоєння злочину мала неповнолітню дитину - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2. У зв'язку з цим така міра покарання, як обмеження волі, їй не могла бути призначена судом відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 КК України.

Разом із тим, суд, призначаючи засудженій ОСОБА_6 основне покарання за ч. 5 ст. 191 КК України у виді 7 років позбавлення волі, належним чином не врахував дані про її особу, яка вперше притягувалася до кримінальної відповідальності, позитивно характеризувалася за місцем свого проживання, мала на утриманні неповнолітню дитину, матір пенсійного віку та чоловіка інваліда 3 групи, а також обставини, що пом'якшують її покарання.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6 постановлений з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, що не дає можливості дійти однозначного і об'єктивного висновку про правильність застосування кримінального закону та призначення покарання. Тому вирок апеляційного суду щодо засудженої ОСОБА_6 підлягає скасуванню, а справа направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно постановити рішення з дотриманням усіх вимог закону.