Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пойди М.Ф.,суддів:Франтовської Т.І., Тельнікової І.Г.,за участю прокуроразасудженого захисника Матюшевої О.В., ОСОБА_5,ОСОБА_6,

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 29 серпня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь в розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 грудня 2012 року щодо ОСОБА_5

Зазначеним вироком

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, такого, що

не має судимості,

засуджено за ч. 1 ст. 119 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки та з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 грудня 2012 року вирок районного суду щодо ОСОБА_5 залишено без зміни.

Суд визнав винним ОСОБА_5 в тому, що він, 14.08.2011 року приблизно о 15 годині у робочий час, виконуючи покладені на нього обов'язки щодо охорони ставків, разом зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_7 на власному автомобілі марки "ВАЗ-2121" здійснював об'їзд ставку, розташованого у центрі с. Йосипівка, Новомиргородського району, Кіровоградської області та побачив на березі раніше знайомих йому ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які відпочивали та ловили рибу. Зупинившись неподалік від місця, де знаходились зазначені особи, ОСОБА_5 підійшов до ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, яким запропонував перейти на інше місце берегу, мотивуючи свою вимогу тим, що місце, яке вони зайняли призначене для директора СТОВ "Агролан". У цей час, ОСОБА_5 побачив у воді біля берегу рибацькі тенета, зробив з даного приводу зауваження присутнім та почав з'ясовувати, кому з вказаних осіб належать рибацькі тенета. У результаті цього між вказаними особами виник словесний конфлікт, під час якого присутні висловлювались на адресу один одного нецензурною лайкою. У подальшому ОСОБА_5 зайшов у воду, дістав рибацькі тенета та поклав їх до салону свого автомобіля. ОСОБА_10, намагаючись повернути належні йому рибацькі тенета, підвівся з дерев'яного стільчика, на якому він сидів, та узявши його у праву руку, рушив у бік ОСОБА_5 Наблизившись до ОСОБА_5 ззаду, ОСОБА_10 тримаючи в правій руці стільчик, підняв його догори та у цей момент неповнолітній ОСОБА_7 попередив свого батька про дії ОСОБА_10 Повернувшись обличчям до ОСОБА_10, ОСОБА_5 сприйняв дії останнього як намір нанести йому удар стільцем. З метою захисту від удару, ОСОБА_5, володіючи навиками рукопашного бою, в тому числі самозахисту, скориставшись прийомом, блокував можливий удар, у результаті чого стільчик розбився. Відразу після цього ОСОБА_5, всупереч своїм зобов'язанням бути уважним та обережним під час виконання прийомів боротьби "Самбо", неумисно передпліччям правої руки наніс удар ОСОБА_10 в область лівої частини шиї, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, хоча з урахуванням його спеціальних знань та обставин, які склалися, повинен був і міг їх передбачити. Від отриманого удару ОСОБА_10 впав на землю та втратив свідомість, у зв'язку з чим ОСОБА_5 намагався привести до свідомості останнього шляхом надання першої медичної допомоги, але після невдалих спроб привіз ОСОБА_10 своїм автомобілем до лікарні. Своїми діями ОСОБА_5 завдав потерпілому тілесні ушкодження, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент їх спричинення, в результаті яких настала смерть потерпілого ОСОБА_10

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_5 та про направлення справи на новий судовий розгляд через неправильне застосування кримінального закону (ст. 75 КК) та через невідповідність призначеного ОСОБА_5 покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Стверджує, що суди не в повній мірі врахували тяжкість вчиненого злочину.

В запереченнях на касаційну скаргу прокурора, захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_5, вважаючи рішення по справі законними та обґрунтованими, просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 грудня 2012 року щодо ОСОБА_5 без зміни.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора Матюшевої О.В., яка підтримала касаційну скаргу, думку засудженого ОСОБА_5 та в його інтересах захисника ОСОБА_6, які просили касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а судові рішення по справі без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_5 у його вчиненні та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 119 КК України, відповідно до вимог ст. 395 КПК України в редакції 1960 року, не перевірялись, оскільки законність і обґрунтованість судових рішень у цій частині не оскаржувались.

Виходячи з положень ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення вказаної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості вчиненого злочину.

Відповідно до кримінального закону ст. 75 КК може бути застосовано у тому разі, коли суд при призначенні покарання, врахувавши тяжкість злочину, дані про особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

При призначенні засудженому покарання судом було враховано ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5, відсутність обтяжуючих покарання обставин, та наявність обставин, що пом'якшують покарання, якими судом визнано: щире каяття, повне добровільне відшкодування заподіяних злочином збитків та активне сприяння розкриттю злочину.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 вчинив неумисний злочин середньої тяжкості, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, працює, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей.

Заслуговують на увагу обставини, враховані судом, а саме поведінка потерпілого під час вчинення ОСОБА_5 злочину та засудженого після нанесення удару потерпілому надав йому першу медичну допомогу та відразу ж повіз його до лікарні.

Суд, як видно з мотивувальної частини вироку, навів вагомі аргументи для обґрунтування свого висновку про можливість виправлення засудженого та попередження нових злочинів при звільненні його від відбування покарання з випробуванням, але в умовах здійснення контролю за поведінкою ОСОБА_5 під час іспитового строку.

Враховуючи наведене, а також те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, якої засуджений не уникав за вчинений ним злочин, а також другорядну роль кари як мети покарання, поведінку ОСОБА_5 за період кримінального провадження, колегія суддів вважає рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням шляхом визначення дворічного іспитового строку та встановленням контролю за його поведінкою вірним.

Апеляційний суд, відповідно до ст. 377 КПК України в редакції 1960 року, при перегляді справи щодо ОСОБА_5 за апеляційною скаргою прокурора, зробив правильний висновок про те, що судом першої інстанції було взято до уваги всі обставини, що впливають на призначення покарання ОСОБА_5 та залишаючи вирок районного суду без зміни, навів в ухвалі мотиви прийнятого рішення.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б тягли за собою скасування чи зміну судових рішень, у справі не допущено, а тому підстав для задоволення касаційних скарг не вбачається.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України в редакції 1960 року та розділом ХІ Перехідних положень КПК України (4651-17) від 13 квітня 2012 року, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь в розгляді справи судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення.

Вирок Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 грудня 2012 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни.