Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Франтовської Т.І.,

суддів Тельнікової І.Г., Дембовського С.Г.,

за участю прокурора Міщенко Т.М.

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 22 серпня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 та прокурора Миколаївської області на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 січня 2013 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2012 року засуджені:

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянин України, раніше не судимий,

за: ч. 1 ст. 304 КК України на 3 роки позбавлення волі; ч. 2 ст. 263 КК України на 1 рік позбавлення волі; ч. 5 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 остаточно визначено покарання 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

та ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянин України, раніше не судимий,

за ч. 5 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від призначеного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 2 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 10 січня 2013 року цей вирок суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 втягнув неповнолітнього ОСОБА_3 у злочину діяльність і за попередньою змовою з ним, розподіливши ролі, проникли у квартиру АДРЕСА_1 і викрали гроші ОСОБА_1 в особливо великому розмірі в сумі 725580,40 грн.

Крім того, 7 травня 2012 року ОСОБА_2, знаходячись біля бару "Бомбардир", розташованого в мікрорайоні "Намив" м. Миколаєва, знайшов кастет, який є холодною зброєю, поклав його у багажне відділення мопеду "Honda Dio 27" і умисно зберігав без передбаченого законом дозволу.

У касаційній скарзі потерпілий ставить питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий апеляційний розгляд, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особам засуджених. Вважає безпідставним застосування ст. 69 КК України щодо обох засуджених та звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України. Вказує, що засудженими повернуті тільки гроші, які були вилучені у них при затриманні. Тяжкі сімейні обставини, на його думку, не можуть бути враховані судом, оскільки неналежне виховання батьками дітей спонукає їх до скоєння протиправних діянь.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, ставить питання про зміну постановлених судових рішень щодо ОСОБА_3 Зокрема, вважає необґрунтованим рішення суду про звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, оскільки при звільненні неповнолітнього слід було застосувати ст. 104 КК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції це порушення вимог закону не усунув, а тому підлягає зміні і ухвала апеляційного суду.

На касаційні скарги надійшли заперечення засудженого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_4, які вважають судові рішення законними і справедливими.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу прокурора та заперечував проти задоволення касаційної скарги потерпілого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, за які їх засуджено, кваліфікація їх дій у касаційних скаргах не оспорюються.

Покарання, призначене засудженим за ч. 5 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, застосування звільнення від відбування покарання ОСОБА_3 та визначення остаточного покарання ОСОБА_2 на підставі ст. 70 КК України, відповідає вимогам статей 50 та 64-65 КК України (2341-14) .

Посилання у касаційній скарзі потерпілого про призначення засудженим невиправдано м'якого покарання є безпідставним.

Так, зі змісту вироку вбачається, що рішення про призначення покарання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ч. 5 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, суд прийняв за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину: щире каяття, збіг тяжких сімейних обставин і з урахуванням особи винних, які раніше не судимі, на обліках не перебувають, задовільно характеризуються, виховуються у неповних сім'ях, ОСОБА_2 потребує лікування, а ОСОБА_3 вчинив злочин у неповнолітньому віці. Послався суд і на часткове відшкодування матеріальної шкоди потерпілому.

Свій висновок про можливість виправлення ОСОБА_3 без ізоляції його від суспільства суд також мотивував належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 104 КК України, звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75 цього Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею. Тому посилання прокурора на те, що суд неправильно застосував кримінальний закон, звільнивши ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, є необґрунтованими.

Доводи потерпілого і прокурора, які за змістом аналогічні касаційним, були предметом перегляду апеляційного суду, який з достатньою повнотою перевірив їх, надав на них ґрунтовні відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, неправильного застосування кримінального закону, що впливають на правильність прийнятих у справі судових рішень колегією суддів не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України від 28 грудня 1960 року № 10-0105 (в редакції Закону від 18 вересня 2012 року № 5290-VI (5290-17) ), п. п. 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) від 13 квітня 2012 року № 4651-VI, колегія суддів,

Касаційні скарги потерпілого ОСОБА_1 та прокурора Миколаївської області залишити без задоволення.

Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 січня 2013 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без зміни.