5-3302к13 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, скоєне на ґрунті виниклих неприязних відносин, під час сварки колишнього подружжя, від яких настала смерть потерпілої - 20.08.2013 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 20 серпня 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2013 року.

Вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 січня 2013 року засуджено

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця

м. Кривого Рогу Дніпропетровської області,

громадянина України, такого, що немає судимості

за ч. 2 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 4 місяці.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_1 на користь потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 4 924 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, а також по 20 000 грн. кожному в якості відшкодування моральної шкоди.

Питання речових доказів та судових витрат вирішено у відповідності до вимог КПК України (1001-05) 1960 року.

Як встановив місцевий суд, 24 грудня 2008 року близько 19 год. 15 хв. ОСОБА_1, перебуваючи в гостях у своєї колишньої дружини ОСОБА_4, яка проживала по АДРЕСА_1 на ґрунті виниклих неприязних відносин, під час сварки, умисно наніс декілька ударів металевим ціпком та дерев`яним стільцем по голові, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження у вигляді семи забійних ран лобної, тімяної області голови з переломами кісток лобної кістки, двох забійних ран в області обличчя і носа, від яких настала смерть потерпілої.

Апеляційний суд Дніпропетровської області, частково задовольнивши апеляцію прокурора, скасував вирок місцевого суду і постановив щодо ОСОБА_1 свій вирок від 25 квітня 2013 року, яким перекваліфікував дії засудженого з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 121 КК України та призначив покарання по цій статті у виді 5 років позбавлення волі.

У касаційних скаргах:

- прокурор просить скасувати вирок суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 через істотне порушення кримінально-процесуального закону, зокрема ст. 378 КПК України 1960 року, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого внаслідок м'якості, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

- засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування вироку відносно нього та закриття справи у зв`язку з істотним порушенням норм кримінально-процесуального закону, однобічністю і неповнотою досудового і судового слідства та недоведеністю в скоєнні інкримінованого йому злочину.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який не підтримав касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, просив частково задовольнити касаційну скаргу засудженого у зв`язку з порушенням судом вимог ст. 375 КПК України 1960 року, зокрема за ч. 1 ст. 121 КК України пом`якшити покарання до 3 років позбавлення волі, пояснення засудженого, який повністю підтримав свою касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи викладені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Статтею 378 КПК України 1960 року передбачено, що вирок апеляційного суду повинен відповідати вимогам, зазначеним у статтях 332-335 цього Кодексу. Крім того, у вироку апеляційного суду зазначається зміст вироку суду першої інстанції, суть апеляції, мотиви прийнятого рішення.

Також, відповідно до ст. 257 КПК України 1960 року суд при розгляді справи повинен безпосередньо дослідити всі докази по справі: допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи. Лише після безпосереднього дослідження доказів суд може посилатися на них у вироку в обґрунтування своїх висновків.

Отже, виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі давати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо їх не було досліджено під час апеляційного розгляду справи.

Як убачається із матеріалів справи, суд апеляційної інстанції частково провів судове слідство допитавши при цьому засудженого ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_5, який в своїх показаннях пояснив, що минуло 5 років з моменту залучення його в якості понятого по даній справі і він фактично нічого не пам'ятає з приводу даного злочину. Перекваліфікувавши дії засудженого із ст. 121 ч. 2 на ст. 121 ч. 1 КК України, суд апеляційної інстанції послався на ті ж самі фактичні обставини справи, але дав їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції. При цьому, судом апеляційної інстанції на порушення вимог ч. 1 ст. 334 КПК України 1960 року не було належним чином сформульоване нове обвинувачення, визнане судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину і наведенням доказів, на яких ґрунтується висновок про винність засудженого у вчиненні злочину.

Таким чином, висновки апеляційного суду на порушення вимог ст. 378 КПК України 1960 року є передчасні, оскільки побудовані на вибіркових даних окремих слідчих дій, а не суцільному аналізі сукупності доказів, як того вимагає закон.

Так, у поданій на вирок суду апеляції засуджений ОСОБА_1 вказував на те, що місцевий суд безпідставно поклав в основу вироку його показання на досудовому слідстві, які були отримані внаслідок застосування до нього недозволених методів слідства. Стверджував, що ОСОБА_6, засуджений за вбивство ОСОБА_4, в судовому засіданні змінив свої показання і підтвердив, що він обмовив його внаслідок тиску зі сторони працівників міліції. Також, засуджений посилався на те, що у вироку суду не усунуті протиріччя в доказах стосовно тілесних ушкоджень заподіяних ним та ОСОБА_6 відносно ОСОБА_4 Крім того, в апеляції стверджувалося, що на металевому ціпку та стільцю, які були речовими доказами по справі не було його відбитків пальців. З огляду на вказане засуджений просив вирок місцевого суду відносно нього скасувати та закрити справу у зв`язку недоведеністю в скоєнні інкримінованого йому злочину.

Проте, апеляційний суд, викладені в апеляційній скарзі доводи засудженого належним чином не проаналізував, залишаючи апеляції без задоволення, не зазначив мотивів на їх спростування.

Отже, при розгляді справи щодо ОСОБА_1 апеляційним судом цих вимог закону не дотримано.

За викладених обставин, вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2013 року відносно ОСОБА_1 не можна вважати законним та обґрунтованим, оскільки його постановлено з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст. 398 КПК України 1960 року він підлягає скасуванню, а подані касаційні скарги прокурора та засудженого-частковому задоволенню.

Під час нового апеляційного розгляду необхідно усунути вказані недоліки, повно і всебічно перевірити всі доводи поданих апеляцій прокурора та засудженого на вирок місцевого суду, розглянути питання щодо обґрунтованості доводів касаційних скарг прокурора та засудженого, перевірити та врахувати доводи засудженого про недоведеність інкримінованого йому злочину, викладені у касаційній скарзі, та постановити законне і обґрунтоване судове рішення з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону.