Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Щепоткіної В.В.,

суддів Колесниченка В.М., Фурика Ю.П.,

за участю прокурора Піх Ю.Г.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 20 серпня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду м. Києва від 09 квітня 2013 року.

Вироком Подільського районного суду м. Києва від 03 серпня 2011 року засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України,

такого, що не має судимості

до покарання у виді позбавлення волі:

за ч. 2 ст. 307 КК України на строк 5 років;

за ч. 1 ст. 309 КК України на строк 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов'язки, передбачені п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 року вказаний вирок залишено без зміни.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2012 року, за результатами розгляду касаційної скарги прокурора, ухвалу апеляційного суду скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд у зв'язку із м'якістю призначеного ОСОБА_1 покарання.

Вироком Апеляційного суду м. Києва від 09 квітня 2013 року частково задоволено апеляцію прокурора, вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано і постановлено новий вирок, яким ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі:

за ч. 1 ст. 309 КК України на строк 1 рік;

за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на строк 3 роки із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 70 КК України визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки із конфіскацією майна.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він наприкінці листопада 2010 року, у м. Гостомель Київської області незаконно придбав без мети збуту у невстановленої досудовим слідством особи особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, який громадським транспортом перевіз до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1, де вжив шляхом куріння за допомогою спеціального пластикового пристрою, на якому залишився особливо небезпечний наркотичний засіб - екстракт канабісу масою 1,01 гр., який продовжив зберігати до 05 травня 2011 року за місцем проживання без мети подальшого збуту.

Крім того, 24 квітня 2011 року, після вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, у с. Черняхівка Чернігівської області нарвав, чим незаконно придбав з метою збуту верхні частини рослини коноплі, які висушив та подрібнив, тобто виготовив. Після цього, незаконно зберігаючи при собі вказаний наркотичний засіб, громадським транспортом перевіз його в м. Київ за місцем свого проживання, де продовжив зберігати з метою подальшого збуту.

04 травня 2011 року, приблизно о 17 год. 05 хв. ОСОБА_1, знаходячись біля будинку, де він проживає з корисливих мотивів незаконно збув за 100 грн. під час оперативної закупки особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, масою 6,9 гр.

Також, 05 травня 2011 року, приблизно о 17 год. 10 хв. ОСОБА_1 знаходячись поблизу свого будинку повторно незаконно збув за 100 грн. під час оперативної закупки особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, масою 7,9 гр., і того ж дня приблизно о 19 год. під час огляду квартири засудженого було виявлено та вилучено паперові згортки, в яких знаходився особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, масою 223,20 г., який ОСОБА_1 повторно незаконно зберігав з метою збуту.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд, зазначаючи про неправильну кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 307 КК України, оскільки наркотичний засіб він зберігав без мети збуту, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вважає, що призначене апеляційним судом покарання не відповідає тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу, так як не було враховано обставини що пом'якшують покарання (щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину), даних про його особу (позитивну характеристику, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, неофіційно працює, піклується про свою родину, під час відбування іспитового строку за вироком місцевого суду довів, що став на шлях виправлення). Зазначає, що вказані обставини у своїй сукупності істотно знижують ступінь тяжкості та суспільної небезпечності вчинених ним злочинів, що дає підстави для застосування ст. 75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та на підставі ст. 395 КПК України 1960 року, змінити вирок, зазначивши редакцію ч. 2 ст. 307 КК України, за якою засуджено ОСОБА_1, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року підставами для скасування або зміни вироку, ухвали, постанови є лише істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

З урахуванням наведеного, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність і неповнота досудового та судового слідства не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Таким чином, при касаційному розгляді колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом, за яких дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 1 ст. 309 та ч. 2 ст. 307 КК України.

Кваліфікація дій засудженого за ч. 1 ст. 309 КК України у касаційній скарзі не оспорюється.

Із встановлених судом фактичних обставин справи вбачається, що дії ОСОБА_1, кваліфіковані за ч. 2 ст. 307 КК України (у редакції Закону № 2341-III від 05 квітня 2001 року), полягали у незаконному збуті особливо небезпечних наркотичних засобів, вчиненому повторно, а також у зберіганні особливо небезпечних наркотичних засобів з метою збуту.

Вказані фактичні обставини справи засуджений ОСОБА_1 не заперечував у суді першої інстанції, де дослідження доказів відбувалося за правилами ч. 3 ст. 299 КПК України. При цьому засуджений, який користувався послугами захисника, після роз'яснення змісту зазначеної норми та правових наслідків її застосування, погодився на дослідження доказів за вказаною процедурою, що позбавляє його права оскаржувати фактичні обставини по справі.

Виходячи із встановлених судом фактичних обставин справи, дії засудженого правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 307 КК України (у редакції Закону № 2341-III від 05 квітня 2001 року).

Доводи засудженого про суворість призначеного йому покарання за ч. 2 ст. 307 КК України (у редакції Закону № 2341-III від 05 квітня 2001 року) колегія суддів також вважає безпідставними.

Як вбачається з матеріалів справи, при призначенні ОСОБА_1 покарання апеляційний суд керувався вимогами ст. 65 КК України та врахував тяжкість злочину, дані про особу засудженого (раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має позитивну характеристику, пройшов лікування від наркотичної залежності, має на утриманні неповнолітню дитину та хвору дружину, на час винесення вироку працював), відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також обставини, що пом'якшують покарання (щире каяття у вчиненому та складні сімейні обставини). З урахуванням усіх обставин, що пом'якшують покарання та даних про особу засудженого, суд обґрунтовано призначив покарання за ч. 2 ст. 307 КК України, застосувавши при цьому ст. 69 КК України та призначивши більш м'яке основне покарання, ніж було передбачено санкцією ч. 2 ст. 307 КК України у редакції Закону, чинного на момент вчинення злочину.

Таким чином, суд повною мірою врахував тяжкість вчинених злочинів, дані про особу засудженого, обставини, що пом'якшують покарання та призначив покарання, яке є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Підстав для застосування ст. 75 КК України колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, за матеріалами справи не встановлено.

На підставі викладеного та керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та п. 15 Розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів

вирок Апеляційного суду м. Києва від 09 квітня 2013 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.