Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пойди М.Ф., суддів Квасневської Н.Д., Орлової С.О.,за участю прокурора Саленка І.В. розглянула в судовому засіданні в м. Києві 08 серпня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 30 січня 2013 року,-

Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 листопада 2012 року

ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України,

в силу ст. 89 КК України вважається таким, що судимості не має

-засуджено за ч. 1 ст. 388 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 4 000 грн.;

-за ч. 2 ст. 388 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 6 000 грн.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 остаточно визначено покарання у виді штрафу в розмірі 6 000 грн.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_6 маючи за мету уникнути конфіскації речових доказів, які визнані такими згідно з постановами слідчого, умисно порушив взяте на себе зобов'язання і самовільно, до завершення слухання судом кримінальної справи № 543 за обвинуваченням його за ч. 2 ст. 332 КК України, реалізував передане йому на відповідальне зберігання майно. При цьому ОСОБА_6 був попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 388 КК України за незаконні дії щодо майна, яке описано та підлягає конфіскації:

1)автомобіль марки "Skоdа Осtаvіа 1.9 ТDI DLX", 2007 р., продавши

його 19 січня 2011 року гр. ОСОБА_7 та з метою уникнення конфіскації транспортного засобу 12 травня 2011 року не надав автомобіль для опису й арешту державному виконавцю;

2)а також у невстановлений слідством час продав 2 мобільні телефони.

В апеляційному порядку вирок місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник в інтересах засудженого посилається на неправильне застосування судами кримінального закону. Зазначає, що ст. 388 КК України не передбачає кримінальну відповідальність за майно, яке було визнано речовим доказом та передано на відповідальне зберігання особі, а встановлена відповідальність за незаконні дії виключно щодо майна, на яке накладено арешт та описано у відповідності до ст. 126 КПК України (1960 року). Крім того стверджує, що у матеріалах справи відсутні постанова про накладення арешту на майно ОСОБА_6, протокол накладення арешту на майно та опис майна. Просить судові рішення скасувати та закрити кримінальну справу щодо ОСОБА_6 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України (1960 року).

Заслухавши доповідача, вислухавши доводи прокурора, який просив судові рішення залишити без зміни, перевіривши матеріали справи, доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду щодо законності та обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому вона повинна відповідати тим же вимогам, що і рішення суду першої інстанції, тобто бути законною та обґрунтованою.

Крім того, згідно зі ст. 377 КПК України (1960р.) в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені докладні мотиви постановленого рішення, усі доводи, що містяться в апеляції, мають бути проаналізовані та жоден з них не повинен залишатися без відповіді. У разі залишення апеляції без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, через які її визнано необґрунтованою.

Однак, як убачається з матеріалів справи, апеляційний суд при розгляді справи щодо ОСОБА_6 не дотримався цих вимог і положень закону.

Так, в апеляції захисника в інтересах засудженого ставилось питання про те, що суд першої інстанції не дав оцінки тій обставині, що предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України, є майно, на яке накладено арешт або яке описане. Зазначав захисник також про те, що згідно з вимогами кримінально-процесуального закону опис майна обов'язково має бути поєднаний з його арештом. Вказував в апеляції, що ст. 388 КК України не передбачає кримінальну відповідальність за майно, яке було визнано речовим доказом та передано на відповідальне зберігання особі, а встановлена відповідальність за незаконні дії виключно щодо майна, на яке накладено арешт та описано відповідно до ст. 126 КПК України (1960 року). Крім того стверджував, що у матеріалах справи відсутні постанова про накладення арешту на майно ОСОБА_6, протокол накладення арешту на майно та опис майна. В зв'язку з чим в апеляції просив вирок місцевого суду скасувати та закрити кримінальну справу щодо ОСОБА_6 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України (1960 року).

Проте, як убачається з ухвали, апеляційний суд при розгляді справи суті зазначених доводів не навів, ретельно їх не перевірив і не проаналізував, переконливої відповіді на них не дав, а лише обмежився наведенням в ухвалі доказів, на які послався суд першої інстанції у вироку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги та скасування ухвали апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд, під час якого слід перевірити доводи апеляції та касаційної скарги, надавши на них мотивовану відповідь, прийняти законне і обґрунтоване рішення з урахуванням вимог кримінального та кримінально-процесуального законів.

Керуючись ст. ст. 394, 396 КПК України (1960 року), п. 11 Розділу XI "Перехідних положень" КПК України (4651-17) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 30 січня 2013 року щодо ОСОБА_6 - скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.