Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлової С.О.,

суддів Кульбаби В.М., Беха М.О.,

за участю прокурора Волошиної Т.Г.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 20 червня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 8 червня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 24 липня 2012 року щодо нього.

Зазначеним

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше судимого:

25 березня 2009 року Добропільським міськрайонним судом Донецької області за ч. 2 ст. 309 КК України до позбавлення волі на 2 роки,

9 квітня 2010 року звільненого умовно-достроково на підставі постанови Кіровського районного суду м. Донецька від 1 квітня 2010 року на 11 місяців 24 дні,

засуджено:

за ч. 2 ст. 309 КК України - до позбавлення волі на 3 роки;

за ч. 2 ст. 187 КК України - до позбавлення волі на 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1 остаточно визначено покарання в виді позбавлення волі на 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 25 березня 2009 року й остаточно призначено покарання в виді позбавлення волі на 7 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2, щодо якого судові рішення не оскаржуються.

Вирішено питання про речові докази.

Ухвалою апеляційного суду вирок суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду 29 червня 2010 року приблизно о 5 год. ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 в домоволодінні ОСОБА_3, вчинили на останнього розбійний напад, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я. При цьому ОСОБА_2 наніс потерпілому кілька ударів тупою частиною обуха сокири по голові й тулубу, а ОСОБА_1 - один удар по нозі, чим заподіяли ОСОБА_3 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. В результаті розбійного нападу засуджені заволоділи майном потерпілого вартістю 562 грн.

Крім цього, ОСОБА_1 27 червня 2010 року приблизно о 5 год. по вул. Будівельників у м. Білозерське Донецької області незаконно придбав рослини коноплі, які переніс за місцем свого проживання по АДРЕСА_2 й виготовив із них особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс масою в перерахунку на суху речовини 7,46 г. У цій же квартирі засуджений незаконно виготовив особливо небезпечну психотропну речовину - кустарно виготовлений препарат із ефедрину, псевдоефедрину або препаратів, що їх містять (метамфетаміну) масою 6,784 г. Наркотичний засіб і психотропну речовину ОСОБА_1 зберігав при собі до виявлення й вилучення працівниками міліції 29 липня 2010 року о 9 год. 40 хв.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування судових рішень у частині його засудження за ч. 2 ст. 187 КК України і закриття провадження у справі в цій частині, а в частині засудження за ч. 2 ст. 309 КК України - про пом'якшення призначеного покарання. При цьому посилається на недоведеність його участі у вчинення розбійного нападу на ОСОБА_3, вказуючи, що висновки суду переважно обґрунтовано доказами, одержаними не безпосередньо в судовому засіданні, а на досудовому слідстві. Зазначає, що судом не з'ясовано психічний стан потерпілого, що, на думку засудженого, мало істотне значення для правильного вирішення справи. Крім цього, як на істотне порушення кримінально-процесуального закону вказує на відсутність у матеріалах справи окремих аркушів.

Заслухавши доповідь суді, прокурора, котрий просив залишити скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Правильність встановлення судом фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 незаконного придбання, виготовлення та зберігання особливо небезпечних наркотичного засобу і психотропної речовини, вчинених повторно, та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 309 КК України в касаційній скарзі не оспорюється.

Відповідно до вимог статей 367- 369 КПК України доводи щодо однобічності або неповноти дізнання, досудового чи судового слідства, невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи є предметом перевірки апеляційного суду, який згідно зі ст. 366 КПК України має право на скасування вироку суду з зазначених підстав.

Доводи засудженого щодо недоведеності його участі в розбійному нападі на ОСОБА_3, аналогічні викладеним у касаційній скарзі, були перевірені апеляційним судом, який визнав їх такими, що не відповідають зібраним у справі доказам.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 377 КПК України проаналізував такі доводи, дав на них вичерпну відповідь та, залишаючи апеляцію засудженого ОСОБА_1 та його захисника без задоволення, зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав апеляцію необґрунтованою.

Погоджуючись із рішенням місцевого суду, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_1 у розбійному нападі на ОСОБА_3 за попередньою змовою групою осіб за наведених у вироку обставин підтверджено показаннями потерпілого ОСОБА_3 в сукупності зі свідченнями на досудовому слідстві обох засуджених про те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 разом напали на ОСОБА_3 в його помешканні та заволоділи належним потерпілому майном. При цьому з показань ОСОБА_2 під час досудового розслідування та свідчень ОСОБА_3 вбачалося, що обидва засуджені по черзі били потерпілого, а в подальшому мати ОСОБА_1 оплачувала ОСОБА_3 лікування завданих тілесних ушкоджень. ОСОБА_1 у своїх показаннях від 31 липня 2010 року повністю визнавав вину у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 187 КК України в повному обсязі, який визнано судом доведеним. Зазначені свідчення узгоджувалися з даними, які містяться в висновку судово-медичної експертизи, протоколах огляду, підтверджені речовими та іншими доказами, зміст яких докладно наведений у вироку (т. 2, а. с. 66, 70-71, 83-85, 93, 102-103, 139, т. 3, а .с. 92-зворот-91).

Цим та іншим доказам суди дали належну оцінку й обґрунтовано поклали їх в основу прийнятих рішень, оскільки вони узгоджувалися між собою. Засуджені ні під час досудового розслідування, ні в судовому засіданні не вказували про застосування щодо них недозволених методів слідства. Допитані судом як свідки слідчі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили самостійність і добровільність показань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на досудовому слідстві. ОСОБА_3 з ОСОБА_1 раніше знайомий не був і підстав обмовляти його не мав. З урахуванням наведеного, змінені показання засуджених у судовому засіданні, з яких кожен заперечував особисту участь у розбійному нападі і намагався перекласти відповідальність за цей злочин на іншого, суд оцінив критично як обрану позицію захисту (т. 3, а. с. а. с. 93-зворот-95).

Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 щодо неповного з'ясування даних про особу потерпілого, зокрема, його психічного стану, як про істотне порушення кримінально-процесуального закону є неспроможними. При проведенні слідчих і судових дій особу ОСОБА_3 було встановлено відповідно до вимог ст. ст. 167, 161, 302, 308 КПК України. З'ясування інших даних про особу потерпілого кримінально-процесуальним законом не передбачено й відповідні обставини не є такими, що могли би вплинути на кримінально-правову кваліфікацію дій засуджених та мали б істотне значення для правильного вирішення даної справи.

Твердження засудженого про відсутність у матеріалах справи окремих аркушів були перевірені апеляційним судом. На підставі доручення суду Добропільською міжрайонною прокуратурою Донецької області проведено службову перевірку. В результаті встановлено, що при нумерації аркушів 69, 161-169 слідчим було допущено технічну помилку. В матеріалах справи фактично наявні всі документи згідно з описом, окрім аркуша 97 - постанови про визнання ОСОБА_3 цивільним позивачем, яку слідчим не підшито помилково (т. 3, а. с. 192-193). Проте враховуючи, що в судовому засіданні ОСОБА_3 від цивільного позову відмовився у зв'язку з відшкодуванням шкоди, зазначене порушення не перешкодило судам повно та всебічно розглянути справу й постановити законні і обґрунтовані рішення, а тому не є підставою для їх скасування.

Дії ОСОБА_1, які виразилися в розбої, тобто нападі з метою заволодіння чужим майном з застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілого, за попередньою змовою групою осіб правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 187 КК України.

Вирішення питання про призначення ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України.

При цьому судами враховано ступінь тяжкості вчинених злочинів, з яких передбачений ч. 2 ст. 187 КК України є тяжким, роль ОСОБА_1 у скоєнні розбійного нападу, особу засудженого, який неодноразово притягувався до відповідальності за злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, перебуває на обліку в лікаря нарколога з діагнозом: "Синдром залежності від кількох психоактивних речовин", до затримання не працював, за місцем проживання характеризується посередньо.

Обставин, які пом'якшують покарання, у справі не встановлено, а як обставину, що обтяжує покарання, враховано рецидив злочину.

Призначене ОСОБА_1 покарання колегія суддів вважає необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів. Касаційна скарга засудженого не містить доводів, які давали би підстави для пом'якшення покарання, і таких підстав колегія суддів не знаходить.

Порушень кримінально-процесуального закону, які могли би бути підставою для зміни або скасування судових рішень, у справі не встановлено.

Керуючись статтями 394- 396 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року № 10-0105 (в редакції Закону від 18 вересня 2012 року № 5290-VI (5290-17) ), п. п. 11, 15 Розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) від 13 квітня 2012 року № 4651-VI, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 8 червня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 24 липня 2012 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.