Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлянської В.І., суддів: Тельнікової І.Г., Кравченка С.І.,за участю прокурора Підвербної Г.Я., розглянула в судовому засіданні в м. Києві 6 червня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на вирок Веселинівського районного суду Миколаївської області від 7 вересня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 13 листопада 2012 року.

Вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 7 вересня 2012 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого:

1)17.01.2006 року Веселинівським районним судом Миколаївської області за ч. 4 ст. 185, ст. 69 КК України на З роки 6 місяців позбавлення волі, звільнений 10.10.2008 року у зв'язку з відбуттям покарання;

2)17.11.2010 року Веселинівським районним судом Миколаївської області за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі із застосуванням ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного цим вироком, частково приєднано невідбуте покарання, призначене за вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 17.11.2010 року і остаточно ОСОБА_5 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_7, судові рішення щодо якого не оскаржуються.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в солідарному порядку на користь ОСОБА_8 в рахунок відшкодування моральної шкоди - 3000 грн. та в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 31 грн.

Вироком суду ОСОБА_5 визнано винними та засуджено за те, що 11.07.2012 року біля 2 години вступивши в злочинну змову з ОСОБА_7 на перехресті дороги Веселинове - Урсолівка Веселинівського району, з метою незаконного збагачення стали вимагати у ОСОБА_8 в присутності сторонніх осіб негайної передачі грошей та мобільного телефону. На противоправні вимоги ОСОБА_5 та ОСОБА_7 ОСОБА_8 передав кошти в сумі 114 гривень. Крім того неподалік від місця вчинення злочину засуджені підняли мобільний телефон NOKIA-XO-01 ОСОБА_8 та ним заволоділи.

Своїми злочинними діями ОСОБА_5 та ОСОБА_7 спричинили потерпілому ОСОБА_8 матеріальну шкоду на суму 464 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 13 листопада 2012 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

В касаційній скарзі захисник просить судові рішення змінити, вказуючи на допущене судами неправильне застосування кримінального закону. Вказує на неохбхіність перекваліфікації дій ОСОБА_5 на ч.1 ст. 125 КК та призначити йому покарання не пов'язане з позбавленням волі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, викладені в касаційній скарзі та перевіривши кримінальну справу, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає з наступних підстав.

Як убачається з протоколу судового засідання від 28 серпня 2010 року, під час розгляду справи щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_5 за клопотанням прокурора судом прийнято рішення про розгляд справи відповідно до вимог ч. 3 ст. 299 КПК України. При цьому суд роз'яснив вимоги ст. 299 КПК України та наслідки її застосування (а.с. 178, 179). З таким порядком дослідження доказів погодилися всі учасники процесу. Засуджений ОСОБА_5 свою вину визнав повністю та підтвердив скоєння злочину за обставин, встановлених органом досудового слідства.

За встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_5 за ч.2 ст. 186 КК України кваліфіковано правильно, оскільки засуджені відкрито заволоділи майном ОСОБА_8 Тому доводи захисника про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_5 на ч.1 ст. 125 КК України є безпідставними.

При призначенні покарання ОСОБА_5 суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь суспільної небезпечності вчинених злочинів, обставини справи та дані про особу засудженого. Зокрема суд прийняв до уваги те, що він визнав вину, має на утриманні неповнолітню дитину. При цьому суд також належним чином врахував те, що ОСОБА_5 раніше судимий та вчинив злочин під час іспитового строку, встановленого йому у зв'язку з призначенням покарання за попереднім вироком.

Тому рішення суду про те, що до покарання, призначеного за новим вироком, необхідно приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком є таким що відповідає вимогам закону. Призначене ОСОБА_5 остаточне покарання є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.

Доводи касаційної скарги захисника по суті є аналогічними з доводами, викладеними в його апеляційній скарзі, яка була предметом розгляду в апеляційному порядку. Ухвала Апеляційного суду Миколаївської області від 13 листопада 2012 року відповідає положенням ст. 377 КПК України 1960 року.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 394- 396 КПК України п.п.11,15 розділу ХІ "Перехідних положень" КПК України (4651-17) 2012 року, колегія суддів,-

Вирок Веселинівського районного суду Миколаївської області від 7 вересня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 13 листопада 2012 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника, - без задоволення.